Читати книгу - "Платформа"

дуже добре. Втім, у нього є й свої козирі: найкрасивіше у світі коралове дно, прогулянки в пустелю Сінаї…

— Так, але ж це в Єгипті.

— То й що?

— Мені здається, люди ще не забули стрілянину в Луксорі в 1997 році. П’ятдесят вісім осіб загинуло. Щоб продати Шарм-Ель-Шейх, варто зняти з нього табличку «Єгипет».

— І що ти хочеш повісити замість неї?

— Не знаю, «Червоне море», наприклад.

— Гаразд, хай буде «Червоне море», якщо хочеш, — він зробив якусь помітку і почав гортати сторінки. — Африка зараз добре продається… Цікаво, Куба здає позиції. Хоча, кубинська музика і все латиноамериканське нині в моді. Наприклад, Сан-Домінго ніколи не залишалося без клієнтів. — Він заглянув в опис кубинського курорту. — «Готель «Гардалавака» збудований недавно. Його пропонують за ринковою ціною. Не надто спортивний або сімейний. «Під нестримні ритми сальси скуштуйте магію кубинських ночей…» Фінансові результати знизились на п’ятнадцять відсотків. Здається, варто поїхати оглянути все на місці: або туди, або в Єгипет.

— Поїдемо, куди хочеш, Жан-Іве, — покірно відповіла вона. — Принаймні тобі піде на користь поїздка будь-куди без твоєї дружини.

Вкотре до Парижа прийшов серпень. Дні стали спекотними, навіть задушливими. Але гарна погода не затрималась надовго. Через день-два пронісся ураган, і в атмосфері враз посвіжішало. Потім сонце повернулося, шкала термометра і рівень забруднення знову поповзли вгору. Я цікавився примхами погоди лише поверхово. Після зустрічі з Валері я більше не ходив до піп-шоу; крім того, вже кілька років тому я відмовився від вуличних пригод. Париж для мене ніколи не був святом, та я й не бачив жодного сенсу робити його таким. Десь років десять-п’ятнадцять тому, коли я тільки починав працювати в Міністерстві культури, я часто відвідував модні бари та нічні клуби. Про них у мене залишились спогади легкої, але постійної тривоги. Мені важко було почати розмову, з кимось заприятелювати, та й танцювати я теж не вмів. Тоді я почав випивати. Алкоголь ніколи мене не розчаровував, він завжди приходив на допомогу. Після десяти чарок джину з тоніком я іноді, щоправда дуже рідко — всього чотири або п’ять разів, міг навіть спромогтися на енергію та слова, щоб переконати жінку розділити зі мною ліжко. Втім, кінцевий результат зазвичай розчаровував. Я був не в змозі кінчити й засинав уже через кілька хвилин. Пізніше я відкрив для себе «Віагру». Щоправда, алкоголь заважав ефективній дії препарату, але, посиливши дози, можна було дечого досягти. У будь-якому разі, гра була не варта того. До Валері жодна дівчина, з якою я контактував, і не могла навіть наблизитись до тайських повій. Можливо, лише в юності з моїми ровесницями, дівчатами шістнадцяти-сімнадцяти років, я відчував щось подібне. Але в культурному середовищі, де я товкся, це була справжня катастрофа. Усіх цих дівчат взагалі не цікавив секс — інтерес становив тільки процес зваблювання. І не простого зваблювання, а елітного, вигадливого, огидного, зовсім не еротичного. В ліжку вони були абсолютно ні на що не здатні. Тому слід було фантазувати, вигадувати якісь нудні кітчеві сценарії, від однієї лише думки про які мене нудило. Так, звісно, вони любили поговорити про секс, це навіть було їх єдиною темою розмов, але в них не було по-справжньому чуттєвої невинності. Чоловіки були не кращі: це, мабуть, цілком по-французьки — при щонайменшій нагоді говорити про секс, але ніколи нічого не робити. Все це починало серйозно на мене тиснути.

У житті все може трапитись. Так найчастіше — нічого не трапляється. Проте цього разу в моєму житті трапилось щось важливе: я знайшов коханку, і вона робила мене щасливим. Наш з нею серпень був дуже спокійний. Еспітальє, Леген і взагалі всі керівники «Орор» поїхали у відпустку. Валері та Жан-Ів вирішили відкласти прийняття важливих рішень на початок вересня, коли вони мали повернутись із поїздки на Кубу. Це був такий собі перепочинок Жан-Ів почувався вже трохи краще. «Він нарешті наважився скористатися послугами повій, — пояснила мені Валері. — Давно пора. Тепер він менше п’є і став більш урівноважений».

— Проте, наскільки я пам’ятаю, повії — це не так уже й страшно.

— Так, але тут інша річ. Ці дівчата працюють через Інтернет. Вони дуже молоді, часто студентки. У них небагато клієнтів, вони самі їх вибирають і роблять це не тільки заради грошей. То ж він висловився, що це не так уже й погано. Якщо хочеш, колись і ми можемо спробувати. Гарна бісексуалка для нас двох. Я чула, що чоловіки від цього просто в захваті, та і я полюбляю дівчат».

Того літа ми цього не зробили, проте сам факт, що Валері запропонувала мені таке, приводив мене у захват. Мені пощастило. Вона вміла викликати в чоловіка постійне бажання, звісно, не завжди до нестями палке, це просто неможливо, але вона знала, як підтримувати його на певному рівні, достатньому для того, щоб час від часу кохатись, розуміючи, що все це колись скінчиться. Відверто кажучи, пізнати такі речі дуже легко, в цьому немає ніякої таємниці, але Валері вміла користуватись своїм знанням і теж отримувала від цього насолоду. Їй подобалось бачити, як у моєму погляді зростає бажання. Часто в ресторані, повернувшись з туалету, вона клала на стіл трусики, які тільки-но зняла. Їй подобалось провести рукою між моїх ніг, щоб відчути мою ерекцію. Іноді вона розстібувала мені ширінку і починала робити мінет прямо під столом. Вранці теж, коли вона, торкаючись найінтимніших місць, збуджувала мене, а перед тим як взяти мій член у рот випивала чашку кави, я відчував запаморочливу хвилю вдячності й ніжності. Вона вміла вчасно зупинитись, годинами тримати мене в напрузі, на межі. Я жив немов у світі гри — ніжної еротичної гри; єдиної гри, яка залишається для дорослих. Я летів крізь всесвіт легких бажань і безмежні миті задоволень.

7

Наприкінці серпня мені зателефонував агент з нерухомості з Шербурга. Він повідомив, що знайшов покупця на будинок мого батька. Хлопець хотів трохи скинути ціну, але пропонував заплатити готівкою. Я відразу ж погодився. Отже, незабаром я отримаю трохи більше мільйона франків. Тоді саме я працював над пересувною виставкою. Під час її проведення організатори планували порозкидати колоди карт по мозаїчному настилу, на деяких з квадратів якого були викарбувані імена видатних людей з історії людства, таких як Дюрер, Ейнштейн та Мікеланджело, а зверху посадити жаб. Основне джерело витрат мало бути призначене для придбання гральних карт, бо їх необхідно було досить часто замінювати. Крім того, час від часу треба було міняти жаб.