Читати книгу - "Жорстоке небо"

але… Діано, я… кхе-кхе… не у формі, і я не впораюсь. Тільки не сьогодні.

— А зі старшим ти, типу, впораєшся?

— Якщо ти його нагодувала, то так… звісно, так.

Батько Геннадія — Борис Веніамінович Ковпачок — працював водієм локомотива на Укрзалізниці і вдома мав іграшкову залізницю, причому не китайську, плямисто-пластикову, а справжню німецьку, виконану з металу, з надзвичайним рівнем деталізації: з розвилками, чотириколійною станцією, автомобільним переїздом, відповідними знаками, світлофорами і справжнім тунелем. Гена знав, що Артема можна посадити, ввімкнути залізницю, і хлопчак сидітиме нерухомо, неначе бронзова статуя, годинами спостерігаючи за тим, як два крихітні потяги намотують кола блискучими рейками. Крім того, старший умів грати в «Танчики» на приставці. З ним можна було домовитись.

Притопуючи ніжкою, Діана гарячково міркувала. Вона не почувалася здивованою. Не вперше нездара Геч калічив її плани. Тепер потрібно швидко вигадати, куди спихнути дітей і при цьому не спізнитися на нараду. Все ж, як вирішила жінка, краще відвести Артема до Гени, це однозначно найпростіший варіант, а потім мотнутися на таксі на Ванди Василевської, де живе її мама, і там залишити Даньку. Ймовірно, із самим Данилом мама впорається і не помре до вечора. Діана знала, що матір упиратиметься до останнього, вигадуючи що завгодно, аби не сидіти з онуком. Софія Борисівна Столяр була вродженою чистопорідною білоручкою, що з дитинства цуралася роботи, надаючи перевагу меланхолійній поезії та догляду за власною зовнішністю. У 1983-му Софії Борисівні пощастило вийти заміж за талановитого авіаційного інженера Родіона Столяра, який швидко подерся вгору по кар’єрній драбині і навіть у найтяжчі часи після розпаду Радянського Союзу і реорганізації АНТК ім. Аронова заробляв достатньо, щоб оплачувати няньок, прибиральниць і покоївок, а відтак мама Діани ніколи не працювала і не доглядала дочку. Проте Діана мала певні важелі впливу на матір, які, хай нечасто, але застосовувала. За три роки до неочікуваної смерті Родіона Столяра Софія Борисівна стала дистриб’ютором продукції «Avon» в Україні. Не для заробітку — грошей Столярам вистачало, і тоді ніхто не уявляв, що годувальник сім’ї, який ні разу за життя не скаржився на біль у серці, несподівано помре від інфаркту. Все почалось із банальної сварки, під час якої Родіон необережно дорікнув дружині, що вона уявлення не має, що таке заробляння грошей. Софія образилась і почала шукати роботу. Ніхто її, звісно, не брав: через вік і повну відсутність досвіду. Зате в Софії Борисівни була подруга, що займалась розповсюдженням косметики і тим заробляла на життя. Софія попросила навчити її, за місяць непомітно втягнулась, а ще за три місяці почала змагатися з подругою, хто більше продасть. Що найдивніше — виходило в неї дуже непогано: вона гарно говорила, посміхалась, коли потрібно, тонко відчувала настрій потенційних покупців. Мама Діани все життя була актрисою. З того часу Софія Столяр регулярно «впарює» родичам набори для душу, дезодоранти, креми, гелі і т. п., а першою в списку родичів завжди стоїть Діана. Сьогодні Діана готова була викупити місячну норму продукції, аби тільки матір перебула з її меншим сином до вечора.

— Ти можеш завести молодшого до… — наче прочитавши її думки, втрутився Гена.

— Замовкни! — обірвала Діана. — Я сама вирішу, що можу, а що ні, — хоча розуміла, що варіант, який спробував озвучити її чоловік, є єдиним прийнятним. З того, як заплітається Генин язик, вона розуміла, що сьогодні Даньку йому краще не лишати.

Ще раз усе обміркувавши, переконавшись, що нічого кращого не придумає, Діана проказала:

— Сподіваюсь, ти достатньо тверезий, щоб наглянути за Артемом, — вона лише чула, а не бачила Геча, тому не осягала повною мірою жалюгідності його стану.

— До твого приїзду я буду в ідеальній формі, обіцяю.

Жінка глипнула на годинник.

— Буду за півгодини, може, хвилин за тридцять п’ять.

— Гаразд, Діано, я…

— Приведи себе до ладу!

Гена збирався ще щось сказати, щось підбадьорливе, щоб не закінчувати розмову на мінорній ноті, але поки він длубався в пошуках потрібних слів у розквашеному від алкоголю мозку, Діана поклала трубку.

Відкинувши телефон, чоловік ліг на спину і розкинув руки. «Йолопе!», «Заткнись!» — відлуння образливих слів досі стугоніло в голові, у пересохлому горлі пекло від образи. Гена стиснув губи, зціпив зуби, аж м’язи на вилицях набрякли, і подумки заторочив, що не почне себе жаліти, що гнатиме геть липкі, наче смужки прозорого скотча, думки про те, який він нещасний, та зрештою рефлекторне самонавіювання завершилося нічим. Він нічого не міг із собою вдіяти. Замість вилізти з просякнутої перегаром постілі й піти до душу, щоб опанувати себе, Гена лишився в ліжку і пірнув на самісіньке дно, туди, де лежали баластом усі його безрадісні й водночас такі смаковиті думки про нелегку долю.

Гена зростав без матері. Вона покинула його і батька, коли хлопцю було сім; пішла, навіть не попрощавшись, на другий день після того, як Гена подався в перший клас. Геннадій її не звинувачував. Його тато був ще тим диваком, нестабільним, наче уран-239, холериком, затятим мисливцем, чиї перепади настрою могли зрівнятися лише зі зміною погоди в південних широтах. Гена погано пам’ятав матір, проте тепер йому здавалося, що вона, як і батько, була нездатна виховувати дітей. Повертаючись думками в літо 1992-го, Гена згадував, як вони з матір’ю набридли його батьку, той постійно про це казав, торочив без угаву, як вони дістали його, і в той час Гена очікував, що саме батько їх покине. Борис Ковпачок кожні вихідні їхав на полювання, і малий Гена чекав, що з якогось «полювання» він просто не повернеться. Вийшло навпаки. Матір, яка теж напрочуд прохолодно ставилась до сімейних цінностей, звалила першою, випередивши чоловіка і не лишивши йому вибору: Борис Ковпачок мусив ростити сина сам.

Борис Веніамінович увесь рік після втечі благовірної тримався, сяк-так корчачи із себе нормального татка, але восени 1993-го почав по-чорному гуляти. Він приводив додому жінок усіх форм і розмірів, подеколи по дві на тиждень, і на ранок був надто виснаженим, щоб дбати про сина. Гена залишився без їжі, оскільки був замалим, щоб зготувати щось на плиті, і тижнями підхарчовувався у сусідів або тим, що випрошував у однокласників на перервах між уроками. Кожна нова жінка намагалась сподобатися Гені, тож, можливо, саме через це Геннадій навчився так тонко розуміти, що потрібно жінкам від чоловіків. Він ненавидів усіх батькових лярв, але навчився чемно говорити компліменти, коли це було потрібно. Усмішка, легкий доторк, «яка ви