Читати книгу - "Безкінечна війна"

я був всього в трьох кампаніях.

— Неважливо. До того ж це в два з половиною рази більше, ніж у послужному списку середнього солдата. Мало хто виживає. Можливо, хлопці з масмедіа спробують зробити з вас національного героя.

— Національний герой, — і я відпив своє пиво. — Де ж ти, Джон Уейн, ти так нам тепер потрібен.

— Джон Уейн? — Він похитав головою. — Знаєте, сам я в «коробці» не бував. У військовій історії я не експерт.

— Забудьте, неважливо.

Кіноко осушив свою склянку і попросив принести йому, — провалитися мені на місці! — Ром «Антарес».

— Ну, добре. Передбачається, що я введу вас в курс справи. Що б ви хотіли дізнатися: про те, що ми називаємо «курсом справи»?

— То ви не бували в «коробці»? — Що це я до нього причепився?

— Ні, це тільки для бойових офіцерів. За три тижні на вас витрачається стільки енергії і машинного часу, що можна було б керувати Землею кілька днів.

— Ваші знаки показують, що ви бойовий офіцер.

— Практично я колишній бойовий кінь.

Принесли ром «Антарес» — високий стакан з прозорою бурштиновою рідиною і шматочками льоду на поверхні. На дні плавала яскраво-червона кулька розміром з ніготь великого пальця.

— Що там червоне?

— Кориця. Ефір з добавкою кориці. Непогано… хочете спробувати?

— Ні, я вже краще пива.

— Внизу, на першому рівні, в бібліотечному комп'ютері є блок «ділової орієнтації». Мої люди своєчасно вводять нову інформацію. Щодня. Можете звертатися туди, якщо виникнуть питання. В основному вам потрібно… підготуватися до зустрічі з вашою групою.

— А що, вони не люди? Кіборги? Клони?

Він засміявся:

— Клонування заборонено законом. Проблема в вас… у вашій, е-е, гетеросексуальності.

— Ну, це не проблема. Я людина цілком терпима.

— Так, так, профіль дійсно показав, що ви… вважаєте себе терпимим. Але справа не в цьому.

— Хіба? — Я вже знав, що він хоче сказати.

— У СООН набираються тільки емоційно стійкі люди. Я розумію, вам важко до цього звикнути, але гетеросексуальність розцінюється як емоційна нестабільність. І відносно легко виліковується.

— Якщо вони збираються лікувати мене…

— Заспокойтеся, ви вже занадто старі для цього. — Він зробив маленький ковток. — Вам не так уже й важко буде з ними ужитися, як ви…

— Стривайте, ви хочете сказати, що в групі немає більше таких, як я?

— Вільям, їх немає більше ніде, навіть на Землі. Крім кількох сотень людей — ветеранів і невиліковних.

— Ага. — А що я ще міг сказати? — Жорстокий спосіб вирішити проблему перенаселення?

— Можливо. але він діє. Населення Землі тримається на рівні мільярда. Як тільки хтось помирає або покидає планету, вирощують дитину.

— Не народжують?

— Народжують, але іншим способом. У ваш час існував такий термін — «діти з пробірки», але зараз вони, звичайно, пробірками не користуються.

— Так, це досягнення.

— У кожному пологовому будинку є дітонароджувальна, в якій відбувається зростання зародка протягом восьми — дев'яти місяців, після чого він «народжується», як ви говорили. Це займає кілька днів — нічого схожого на родові муки, як у ваш час.

«Прекрасний новий світ, — подумав я. — І ніяких родових травм. Мільярд абсолютно пристосованих до оточення гомосексуалістів».

— Абсолютно пристосованих до сьогоднішньої Землі. Ви і я, ми можемо знайти їх дещо… дивними.

— М'яко сказано. — Я допив своє пиво. — А ви самі як, ви… гомосексуальні?

— Ні, — сказав він. Я заспокоївся. — Загалом я і не гетеросексуал. — Він ляснув по коліну. Звук був якийсь незвичайний. — Отримав тяжке поранення, і виявилося, що у мене якийсь розлад лімфатичної системи, я не можу регенерувати. Від пояса і нижче — тільки метал і пластик. Використовуючи ваш вислів, я — кіборг.

Далі, ніж далеко, як казала моя мама.

— Рядовий! — Я покликав офіціанта. — Принеси, як його, ось це, ром «Антарес». — Отже, я сиджу в барі з безстатевим кіборгом, який є одночасно єдиною нормальною людиною на всій цій проклятій планеті. — Подвійний, будь ласка.

ГЛАВА 2

На вигляд вони були цілком нормальні, молоді і дещо напружено трималися. Вони зібралися в лекційному залі на наш перший загальний збір.

Багато з них покинули дитсадок всього сім чи вісім років тому. Дитсадок — це штучне, контрольоване середовище, куди мають доступ тільки педіатри та вчителі. Коли людина покидає дитсадок у віці дванадцяти — тринадцяти років (прізвище він отримує по прізвищу донора з кращим генетичним показником), він фактично вважається дорослим. Його розвиток до цього моменту еквівалентний моєму після першого курсу коледжу. Деякі з них продовжують вчитися, спеціалізуються в якійсь області, але багатьох відразу направляють на роботу.

За ними ретельно спостерігають, і всякий, у кого виявляють асоціальні нахили, наприклад, гетеросексуальність, відправляється на лікування. Його або зцілюють, або залишають у спецустановах до кінця життя.

Всі призиваються в СООН, досягнувши дванадцяти років. Більшість працюють у координаційних відділах обов'язкові п'ять років і звільняються. Кілька щасливців, приблизно одна людина на вісім тисяч, запрошуються взяти участь у бойових діях. Відмова вважається «асоціальною схильністю», хоча таке запрошення означає п'ять додаткових років служби. Шанс вижити за ці десять років близький до нуля. Таких історія війни ще не знала. У кращому випадку війна закінчиться раніше, ніж закінчаться ваші десять (суб'єктивних) років.

Якщо вважати, що різниця в часі дозволяє вам брати участь у кампанії один раз в один суб'єктивний рік, легко підрахувати цей шанс. Він складає приблизно дві тисячних відсотка. Іншими словами, якщо згадати стару російську рулетку, то це те ж саме, що зарядити шестизарядний револьвер чотирма патронами, ризикнути натиснути курок і не забруднити при цьому своїми мізками протилежну стіну. Тоді прийміть вітання! Тепер ви цивільний.

Оскільки на службі в СООН знаходиться шістдесят тисяч солдатів, приблизно 1–2 солдати переживуть війну. Я всерйоз не сподівався потрапити до їх числа.

Цікаво, скільки чоловік з цих молодих солдатів, які заповнювали зал, знали, що вони приречені? Я намагався відшукати обличчя, знайомі по досьє, які я читав весь ранок, але виходило погано. Відібрані відповідно з одними і тими ж параметрами, вони навіть виглядали якось однаково: високі, але не занадто, м'язисті, але не надмірно, кмітливі… але не з тих, що задають зайві питання. Помітно було, що раси на Землі ще ближче до злиття, ніж у дні мого перебування там. Більшість з них були схожі на полінезійців. І тільки двоє, Каймібанда і Фін, були чистими представниками расових типів. Цікаво, як ставилися до них інші?

Більшість жінок красою не відзначалися, але не мені критикувати в моєму становищі. Я зберігав цнотливість ось уже більше року, з тих пір як ми розлучилися з Мерігей на Небесах.