Читати книгу - "Знамення Долі"

сім'ї в якості сюрпризу. Ти міг би з його допомогою дізнатися, наприклад, чи не стягує сили один з наших потенційних ворогів, або, скажімо, стежити за поширенням збурень в Відображеннях…

— Почекай хвилинку, — зупинив мене Рендом. — Яким чином воно працює? Як перегортає Відображення?

— У процесі роботи, — став пояснювати я, — «Колесо-Привид» в кожну мить відтворює безліч своєрідних еквівалентів Карт, потім…

— Стоп. Задній хід. Як же можна створити програму для Карт? Я думав, що зробити Карту здатна лише людина, яка пройшла ініціацію Лабіринтом або Логрусом.

— У даному випадку, — сказав я, — сама машина відноситься до того ж класу об'єктів, що і батькова шпага Грейсвандір. Я включив елементи візерунка Лабіринту в її конструкцію.

— І ти збирався нас приємно здивувати?

— Так, коли машина буде повністю готова.

— А коли вона буде готова?

— Я не можу поки сказати точно. Вона повинна наситити блоки пам'яті певною критичною масою інформації, і тільки після цього її програми почнуть діяти повністю. Я віддав їй команду займатися цим вже досить давно, але до цих пір ще не перевірив, що вийшло.

Рендом налив собі ще кави, відпив.

— Я не думаю, що ця машина зможе заощадити нам так вже багато часу і зусиль, — зауважив він.

Помовчавши, він додав:

— Припустимо, мене цікавить якийсь об'єкт у відображенні. Я вирушаю сам подивитись на нього або посилаю туди когось. Якщо ж я захочу скористатися твоєю штукою, я все одно повинен витратити час на дорогу до того місця, де знаходиться машина.

— Ні, — заперечив я, — ти не правий. Час тратити не треба. Ти просто викличеш дистанційний пульт, термінал.

— Що я викличу?

— Термінал. Я зараз тобі покажу.

Я відкопав свою колоду амберських Карт і відшукав серед них одну, що лежала в самому кінці.

На ній було зображено срібне колесо на темному тлі. Я передав Карту Ренді, і він її уважно оглянув.

— Як же нею користуватися? — З цікавістю запитав він.

— Так само, як і іншими Картами. Викликати тобі термінал?

— Так, виклич. Я хотів би подивитися.

— Добре, — сказав я. — Але я боюся, що поки ще машина не знає багатьох корисних в даний момент речей. Процес збору інформації ще не закінчений.

— Я не збираюся її екзаменувати. Я просто хочу подивитися.

Я підняв Карту, вдивився в неї крізь внутрішне око своєї свідомості.

Кілька митей опісля прийшов відгук. Я покликав.

Почувся неголосний тріск, в повітрі запахло озоном, і мерехтливе світлове колесо приблизно восьми футів у діаметрі повисло в повітрі, матеріалізувавшись перед нами.

— Зменш розміри терміналу, — наказав я.

Колесо скоротилося приблизно рази в три, і на цьому йому було наказано зупинитися. Тепер воно було схоже на слабо освітлену раму картини і по виду кімнати, який спостерігався крізь нього, постійно пробігали хвилі.

Рендом потягнувся рукою до обруча.

— Не чіпай, — попередив я його, — отримаєш удар. Я ще не довів його до повної безпеки.

— Передача енергії?

— Так, він і це може, але в невеликих кількостях.

— Отже, якщо ти віддаси наказ передати заряд…

— Так, звичайно. Машині необхідно вміти передавати енергію, щоб підтримувати роботу скануючих пристроїв і терміналу через Відображення.

— Я хотів би знати, чи здатна машина видати на цьому кінці розряд.

— Як я тобі вже казав, вона здатна накопичити і розрядити певну кількість енергії.

— У яких межах дальності?

— Всюди, куди може проникнути дистанційний пристрій.

— А куди воно може проникнути?

— Ну… теоретично в будь-яке місце, звичайно, як і звичайна Карта.

— А первісні розміри кільця — це межа?

— Ні, його можна збільшувати або зменшувати на свій розсуд.

— Поки не потрібно. Припустимо, ти зробив діаметр побільше і наказав показати тобі найбільшу, яка тільки увійде в раму, ділянку бурі. Вона зможе передати його сюди?

— Не знаю… Машина спробує, звичайно. У всякому разі, це буде щось на зразок гігантського вікна в шторм.

— Мерлін, краще зачини його. Це небезпечно.

— Але ж, як я вже говорив, ніхто не знає, де знаходиться Привид, і єдиний спосіб дістатися до нього…

— Я розумію. А скажи, з відповідною Картою до Привида може дістатися будь-хто?

— Так, я не став вбудовувати коди безпеки саме через неможливість знайти машину будь-яким іншим способом.

— Малюк, ця штука може стати жахливою зброєю. Погаси вікно і негайно вимкни саму машину.

— Це неможливо.

— Чому?

— С дистанційного пульта неможливо відключити живлення або стерти пам'ять установки. Мені довелося б відправитися туди, де вона знаходиться.

— Тоді негайно вирушай у дорогу, ось що я тобі скажу. Я хочу, щоб ти на деякий час її вимкнув. Поки не вбудуєш в неї надійні запобіжники. І навіть тоді… Ну, тоді подивимося. Я не довіряю такій енергії і таким можливостям, особливо коли у мене немає від них ніякого захисту. Воно може напасти абсолютно несподівано. Про що ти тільки думав, коли робив цю штуку?

— Про обробку інформації. Слухай, адже крім нас двох…

— Завжди буде існувати ймовірність, що хтось пронюхає про Примару і знайде спосіб дістатися до неї. Так, я розумію, ти закоханий у власне творіння, і я поважаю твої добрі наміри, але машина повинна бути приведена в неробочий стан.

— Але ж я нічим тебе не скривдив.

Це був мій голос, але прозвучав він з терміналу.

— Що таке? — Здивовано перепитав Рендом.

Він подивився на кільце, потім на мене, потім знову на кільце.

— Мене тривожить твій потенціал. Мерлін, вимкни термінал.

— Кінець роботи, — вимовив я. — Прибери термінал.

Кільце на секунду замерехтіло і зникло.

— Що ти скажеш щодо останнього зауваження твого Колеса? — поцікавився Рендом.

— Я сам здивований.

— Так, сюрпризи щось починають мені набридати. Можливо, навколишнє середовище в цьому відображенні якимось чином впливає на твою машину, а? Ти знаєш, чого я хочу — нехай вона трохи відпочине.

Я схилив голову.

— Як накажете, сер.

— Кинь, не терзайся так, просто вимкни її, от і все.

— І все ж, мені здається, вся справа зводиться до того, щоб встановити кілька охоронних систем. Немає причини закривати весь проект.

— Знаєш, якби обстановка зараз була спокійнішою, — зітхнув він, — Я, можливо, і погодився б з тобою. Але саме зараз занадто багато всякого лайна пливе вниз за течією. Всі ці снайпери, бомбометальники… І мені зовсім не потрібна нова турбота, ти розумієш?

Я піднявся.

— Гаразд. Спасибі за каву. Я повідомлю тобі, коли все буде зроблено.

Він кивнув.

— На добраніч, Мерлін.

— На добраніч.

Коли я повертався до своєї кімнати через парадний хол, я побачив Джуліана. Він був у зеленому халаті і розмовляв з двома чоловіками. На підлозі перед ними лежала велика мертва тварина.

Я завмер, зрозумівши,