Читати книгу - "Карнавал у Марокко"

тримав у руці паперовий мішечок і заглядав у нього, як гуска.

Ота заховав шматину в кишеню й почав ходити по кімнаті. Ісмаїл і Ганеш, Мухаммед і Ахмед… Він бачив їх тільки вчора, а проте йому здавалося, що цього не було ніколи. Нічого не було. Ні Віветти, ні хазяїна, ні пса з блохами, ні дядька Мусси, ні кіфі, чи ганжі, як це називала Віветта. «Не було нічого, є тільки те, що я опинився у Рабаті в готелі «Дю Марок», в одному номері з Маріо чемпіоном Корсіки, і що завтра битимуся проти Гадюки, чемпіона Сіцілії, який живе поверхом нижче, разом з Марселем і Камілем, бо там є водопровід. Не пацюки, а водопровід!»

Ота ліг.

— На добраніч, Маріо.

— На добраніч, Густе.

— Чому, думаєш, вони зробили з мене Густа?

— Не знаю, — засміявся Маріо. — Може, тому, що від нього лишився закордонний паспорт.

— О! Це непогана ідея!

Ота дивився в пітьму й прислухався до того, як Маріо щось смокче, мабуть цукерки. З ним справді діялися незвичайні речі. Він несподівано став латишем Густом. Це, виявляється, легше, ніж звеліти себе обстригти. Все одно, що надіти маску із штучним носом і піти на бал-маскарад. Настільки просто, що аж дивно. Виходить, позбутися імені набагато легше, ніж, скажімо, кутнього зуба. Зовсім не болить, коли його тобі вирвуть і вставлять інший. Тебе це навіть не бентежить. Усе, мабуть, придумала Джоанна. Бо чого б вона кивала в Каса руданеві: «На одне словечко, Фавлер?» Чого б шепотілася з ним? Чудова, розумна жінка! Ота заснув з думками по Джоанну.

А коли наступного ранку зустрівся з нею в темному коридорі готелю, від тих думок не лишилося нічого, і він спромігся тільки чемно привітатись. Зрештою, це була дружина Перрейри, його шефа.

І все-таки він раптом повернувся й пішов за нею.

— Не сердьтесь, мадам… але я хотів би вас дещо запитати.

Вона зупинилася.

— Будь ласка.

— Чому… — Він затнувся. Це було безглуздо, ризиковано, неделікатно…

— Будь ласка, — повторила вона.

— Чому ви вийшли заміж саме за пана Перрейру?

Жінка здивовано підвела очі:

— Що це ви собі дозволяєте?

— Авжеж… так… — пробелькотів він і позадкував. — З мого боку… Вибачте!

— Стійте! — вигукнула вона. — Чому це вас цікавить?

Він збентежено знизав плечима.

— Це настільки зухвало, що мені навіть сподобалося, — засміялася Джоанна. — Тому я вам скажу: за пана Перрейру я вийшла через те, що кохаю його.

— Це неправда! — вихопилося в Оти.

— Чому ви так думаєте?

— Бо це неможливо!

— Але чому? — Вона зблизька глянула йому в вічі, — Скажіть чому?

— Бо він вам не до пари. Ви для нього надто… надто гарна. І добра.

— Дякую, — всміхнулася жінка. — Ви дуже милий. Вас іще щось цікавить?

— Так, Джоанно. — Йому раптом самому стало страшно за свою відвагу. — Ви називатимете мене Отою чи Густом? Бо моє справжнє ім'я Ота.

— Хлопче, хлопче, — прошепотіла вона.

— Гаразд, хай буде «хлопче», — засміявся він. — Хоч я вже давно не хлопець…

Та Джоанна вже пішла.

Ота стояв у коридорі, схвильований і безмежно щасливий. Усе сталося набагато краще, ніж він міг навіть мріяти. Все було краще, гарніше, надійніше, ніж він сподівався. Він назвав її «Джоанно», і вона не обурилася…

Його наздогнав Каміль і сказав, що шефи хочуть із ними поговорити.

— Тільки з нами двома. Тут пахне якоюсь каверзою.

— Дурниці, — засміявся Ота. Йому здавалося, що Каміль надто підозріливий. У Монді й Фавлера не так погано, хоча обидва вони, звичайно, негідники.

Фавлер стояв біля вікна, як учора в Каса, кімната теж була точнісінько така сама, як у Каса, навіть Монді Псррейра сидів за столом, поклавши ногу на ногу, тільки замість торта у нього в роті була зубочистка і він рухав нею вгору і вниз, наче лінувався кивати всією головою. Але Джоанни не було.

— Хлопці, — почав Фавлер, — я зараз казатиму серйозні речі, і ви добре слухайте, бо тричі повторювати я не збираюся. Ти, Густо, — він показав на Оту, — виступиш увечері перший і покажеш Рабатові, що таке бокс. Розумієш? Це мав бути бій, а не гра в пісочку. Це має бути бокс, про який говоритиме все місто!.. Проти тебе виступить Каміль.

— Хто? — перепитав Ота. Він подумав, що погано зрозумів. — Хто, хто?

— Каміль! Ось він! Ти що, не знаєш Каміля?! — Монді засміявся, виплюнув зубочистку і встав. — І запам'ятай: якщо атакуватимеш надто активно або, навпаки, надто мляво, то повернешся звідки прийшов і не одержиш жодного франка.

— А тепер слухай ти, — обернувся Фавлер до Каміля. — Ти вже двічі підряд дозволив недолугому морякові нокаутувати себе…

— Це був досвідчений боксер, — заперечив Каміль.

— Проти тебе він був зелений.

— Гадюці теж перепало!

— З Гадюкою можеш себе не рівняти, — невдоволено буркнув Фавлер. — Мені потрібен звір, нелюд, і саме такий Гадюка. Не Каміль Верхарт, а Гадюка! Хоч його й б'ють, однак він не дає куняти публіці! Бо він нелюд і звір, розумієш? А мені треба розворушити публіку! Хай реве скільки хоче, хай кидає на ринг що завгодно — тим краще, завтра вона прийде знову. До нас не ходять замолювати гріхи…

— Цього ви можете мені не розказувати, — урвав його Каміль. — Я знав це ще до того, як ви вперше почули слово «ринг».

— Цілком можливо, ти — стара шкапа, — посміхнувся Фавлер і мотнув головою. В кишені у нього забряжчало. — Стара, як світ, що правда, то правда… тож пильнуй: якщо оцей шмаркач нокаутує тебе, то ти не дістанеш навіть копняка під зад, не те що премії. Зрозумів?

— Авжеж, — важко зітхнув Каміль. — Ви хочете мене здихатися.

— Нам потрібен боксер, — докинув Перрейра.

— Ходімо, — обернувся Каміль до Оти.

— Стійте! — вигукнув Фавлер. — Ви, здається, великі друзі. Якщо змовитесь, я викину вас обох!

Каміль вийшов. Ота стояв на місці. Дивився то на Фавлера, то на Перрейру.

— Чому ви не виставите мене проти Гадюки?

— Це цікаве запитання, — посміхнувся Монді. — А й справді, Фавлер, чому?

— А що, коли ми бережемо тебе? — вищирив Фавлер зуби. — Чи, навпаки, бережемо Гадюку? А може, ще один варіант — не хочемо показувати найкращий бокс на самому початку. Найкращий бокс, звичайно, не ти, щодо цього можеш не сумніватися. Найкращий бокс буде післязавтра, коли Гадюка нокаутує тебе. Але перед цим публіка_має впевнитися, що Гадюка — звір. А жінки — довідатися, що в нас є справжній красень і що одного дня звір візьметься до цього красеня. Однак, можливо, красень нокаутує звіра й здобуде велику славу.

— Або навпаки, звір зіб'є на болото цього красеня, і всі за