Читати книгу - "Острів Скарбів"

і серйозніший, ніж звичайно. Він усе ще носив овій святковий сюртук, в якому прийшов до нас пропонувати перемир'я, але сюртук цей був тепер увесь забруднений глиною і подертий колючими кущами.

— От і маєш! — сказав він. — Та це ж сам Джім Гокінс, хай йому чорт! Завітав у гості, га? Заходь, заходь, ми дуже раді.

Він сів на бочку з коньяком і почав набивати люльку.

— Подай мені вогню, Дік, — попросив він і, докуривши, вів далі: — Дякую, друже. Можеш кинути головешку назад у багаття. А ви, джентльмени, не соромтеся й лягайте. Вам нічого стояти перед містером Гокінсом, він пробачить вам вашу неввічливість, повірте мені! Отже, Джім, — звернувся він до мене, попихкуючи люлькою, — ти завітав до нас. Який приємний сюрприз для бідолашного старого Джона! Я з першого погляду побачив, що ти спритний хлопець. Але ти, виявляється, просто герой!

На. все це, зрозуміло, я не відповідав нічого. Притиснутий спиною до стіни, я намагався сміливо дивитися в очі Сільверові, хоч на серці у мене було важко.

Сільвер спокійно пихнув люлькою кілька разів і заговорив знову.

— Ну, коли вже ти завітав до нас у гості, Джім, — сказав він, — то я побалакаю з тобою. Ти мені завжди був до вподоби, бо в тебе є голова на плечах. Дивлячись на тебе, я згадую себе самого, коли я теж був молодий і гарний. Я увесь час хотів, щоб ти приєднався до нас, дістав свою частку скарбів і помер, у розкошах, багатим джентльменом. І ось ти, синку, прийшов. Капітан Смоллетт — прекрасний моряк, це я завжди скажу. Але занадто крутий щодо дисципліни… «Обов'язок насамперед», — говорить він, і цілком справедливо. А ти потайки втік од капітана. Навіть доктор гнівається на тебе. «Невдячний негідник», — ось що він сказав про тебе. Коротше кажучи, ти не можеш повернутися назад, бо вони тебе не приймуть. І якщо ти не хочеш створити ще третю команду, тобто лишитися на самоті, то повинен приєднатися до капітана Сільвера.

Слова пірата полегшили мій настрій. Отже, мої друзі ще живі. І. хоч я готовий був повірити Сільверу, що вони обурені моїм дезертирством, його слова більше порадували мене, ніж засмутили.

— Я вже не кажу про те, що ти в наших руках, — вів далі Сільвер, — ти і сам це бачиш. Але, про мене, краще переконати, ніж залякати. Якщо подобається тобі морська служба, приєднуйся до нас, а якщо ні, скажи одверто, Джім,_і не бійся. Я говорю з тобою по щирості, побий мене грім!

— Чи повинен я відповідати зараз? — спитав я тремтячим голосом.

У його веселій насмішкуватій балаканині я чув загрозу смерті. Щоки мої палали, а серце стискувалось.

— Хлопче, — сказав Сільвер, — ніхто тебе не силує… Розберися сам. Поспішати нам нікуди: адже це так приємно бути в твоєму товаристві, братику.

— Ну що ж, — відповів я, трохи посміливішавши, — якщо ви хочете, щоб я зробив свій вибір, ви повинні сказати мені, що тут сталося. Чому ви тут і де тепер мої друзі?

— Що тут сталося? — глухо пробурмотів один з піратів. — Ех, багато я віддав би за те, щоб зрозуміти, що саме в нас тут сталося.

— Закрий свій люк, поки тебе не питають! — гнівно увірвав його Сільвер і потім знов лагідно звернувся до мене: — Учора вранці, містер Гокінс, — сказав він, — до нас прийшов доктор Лайвсі з білим прапором. «Капітан Сільвер, — сказав він, — вас зрадили, шхуна пішла геть». Ну що ж, можливо, ми, смокчучи ром і співаючи пісень, проґавили її. Не сперечатимуся, ніхто з нас не стежив за шхуною. Ми вискочили на берег і, клянусь громом, побачили, що наш старий корабель зник. Ніколи в житті не бачив я таких ідіотських пик, як тоді були в моїх матросів. Але, мушу визнати, дурніший за всіх вигляд був у мене. «Що ж, давайте укладати угоду», — сказав доктор. І ми уклали угоду — я та він, — і ось ми дістали ваші припаси, вашу горілку, хмиз, який ви приготували, і весь ваш блокгауз, як то кажуть, від рей до кільсона[41]. Що ж до них, то вони пішли, і я навіть не знаю куди.

Сільвер ковтнув диму і вів далі:

— Ну, а тебе в умову не включили. Ось наші останні слова: «Скільки вас?» — спитав я. «Четверо, — відповів доктор, — і один з них поранений. А щодо цього клятого хлопчиська, то я не знаю, де він, та це мене й не цікавить. Нам гидко про нього й згадувати!» Отак і сказав.

— Це все? — спитав я.

— Все, що тобі треба знати, синку, — відповів Сільвер.

— А тепер мені треба вибирати?

— Більше нічого тобі не лишається.

— Гаразд! — сказав я. — Я не такий дурний і знаю, що мене чекає. Та все одно я не боюся! Відтоді, як я зустрівся з вами, я звик дивитися смерті у вічі. Але спочатку я хочу вам сказати кілька слів, — тут я дуже схвилювався. — По-перше, становище ваше погане. Шхуну ви втратили, скарб втратили, людей своїх втратили. Вся ваша справа провалилась. І якщо ви хочете знати, хто в усьому винен, то знайте: це зробив я і більше ніхто. Я сидів у бочці з-під яблук тієї ночі, коли ми побачили землю, і я підслухав вас, Джон, і тебе, Дік Джонсон, і Гендса, який лежить тепер на морському дні. 1 я розповів про все це своїм друзям. А про шхуну теж знайте, що це я перерізав якірний канат, це я вбив людей, яких ви лишили на її борту, і це я відвів її туди, де вам її ніколи вже не знайти. Ви пошилися в дурні. Я сміюся останнім і не боюся вас анітрішечки. Хочете — вбийте мене, хочете, — лишіть живим, це ваша справа. Але якщо ви залишите мене живим, то я обіцяю забути все минуле, і коли вас судитимуть за піратство, я зроблю все, щоб врятувати вас од мотузки. Тепер ваша черга робити вибір. Моя смерть ніякої користі вам не дасть. А якщо ви залишите мене живим, то я допоможу вам врятуватися від шибениці.

Я замовк, бо задихався від хвилювання. На моє здивування, пірати навіть не ворухнулись і тільки дивилися на мене, мов барани. Не давши їм часу отямитись, я вів далі:

— І ще, містер Сільвер, — сказав я, — вас я вважаю кращим за інших у цій компанії. На випадок моєї смерті, прошу, розкажіть доктору все як було.

— Матиму це на увазі, —