Читати книгу - "Жлобологія"

примножити те естетичне, що в них було. Я вже не кажу про їхні музеї, андеґраундне кіно і решту всього, завдяки чому їм вдалося те, що ніяк не вдається тут. Адже вони там у себе не створюють Францію XVIII століття в дусі Людовика ... не репродукують, а йдуть далі.

Життя біля туалету

Розвиток будь-якого культурного суспільства — в шляху далі. Дякуємо історії за те, що вона була, а ми рухаємося вперед. Тобто ми проаналізували свою історію, вивчили її уроки, зробили належні висновки і продовжуємо розвиватися. Не потрібно копатися в старому лайні. Як казав мій знайомий, який би вишуканий нюх ви не мали, та якщо ви живете біля туалету, то рано чи пізно він, цей ваш тонкий нюх, зіпсується.

Не треба жити біля туалету.

Якщо ти живеш не біля вбиральні, то можеш собі дозволити більше. Бачити якісь цікавіші форми, велику архітектуру. Або ти принаймні мусиш помити той туалет, якщо вже життя змушує жити біля нього... А то британці приїздять до нас і дістають культурний шок, коли бачать дірку замість сучасного унітаза. Це ж щось страшне! Бони не розуміють, як таке ще може бути в XXI столітті. Я ж не кажу зараз про високі матерії, а про елементарні речі в українській провінції. Це як чорні діри України.

У містах — ще цікавіше. Знічев’я, буває, потрібно справити малу потребу — і нема де... то можна ж сходити в кущі. Але ні, люди роблять це у під’їздах. Навіщо ви це робите, люди?.. Дерев, дякувати богу, в Києві вистачає. І щоразу місяць часу цей запах вивітрюється і всі в під’їзді змушені мучитися від смороду.

Зізнаюся, якось мене самого вночі «притисло» під Київським оперним театром. Сховався я біля дерева, аж тут наша міліція світить мені в спину... Стою і думаю: чи то вже так мусиш мене освітити, по-іншому ніяк? Звісно, почалися «разборкі», бо я вчинив — «осквєрнєніє»... Ну не знайшов я в центрі столиці туалету, і в мене вже не лишилося сил шукати. Грубо кажучи, якби в мене розірвався сечовий міхур, то це було б краще (?) Я визнаю, що то було з мого боку некрасиво, але фізіологію ніхто не відміняв. Та в нас для міліціонера такий інцидент — це додатковий заробіток, для мене — нервова розмова, крім всього іншого. Це було давно, бо тепер в центрі міста вдосталь ресторанів, так що є де культурно провести час...

Великі автомобілісти

Жлобство — це певний вид ментальності, світогляду, світовідчуття. Це, звісно, не український винахід, бо існує американське, французьке, англійське жлобство... Скажімо, коли я був у Брюсселі, то дізнався, що мати там великий автомобіль або позашляховик, їздити ним вулицями міста вважається жлобством. Бо тільки жлоби з Євросоюзу таке собі дозволяють. А є причини, чому то так називають. По-перше, ти не припаркуєш своє авто в центрі міста, по-друге, надскладно з такими габаритами розвернутися, по-третє, це не екологічно. А що у нас? У нас їздити джипом історичною частиною Києва — це круто. А в Брюсселі та в інших розвинених містах вже зрозуміли, що є маленькі міські автомобілі, а місто не ґумове.

Сексуальні неграмотні ковбої

На великих автомобілях їздять звичайні сільські хлопці. Ковбої неграмотні. Провінція і тільки всього. Стосовно американського культу ковбоїв, то в мене чиєсь захоплення фермерством викликає аж ніяк не симпатію. Це навіть не забите село України, це повальна фермеризація Америки. Це щось на кшталт «ходи скрізь у ковбойських чоботах, їдь на бику/тракторі, дівчину «візьми» на сіннику і т. д.». З чого тут робити етнічний культ, що в ковбоях такого є доброго? Насправді, якщо заглибитися в історію моди ковбойського костюма, можна наткнутися на шерифів, серйозних дядьків, які вбивали добрих індіанців... Із погляду історії, це страшна культура. Мародерство, вбивства, пошуки золота, захоплення чужого, що не їм належало насправді. Тому ковбойський костюм може комусь видатися чимось особливим, бо ковбой — це сексуально, стильно й екзотично, та корені в іншому шукати треба...

А коріння цього — у неграмотності.

Мавпочки і планета

Бо вже всі на планеті Земля, хіба крім останніх амазонських племен, перемішались. Це беззаперечний доконаний факт. Давно час заспокоїтися з тими національними питаннями і чистотою крові. У Франції більше арабів, ніж самих французів.

Так, я розумію, що культурні традиції... Їх потрібно берегти і заєбісь... я так радію за вас усіх. Бережіть! Тільки не треба з цього робити громадянську війну. Релігійну... Коли нарешті люди зрозуміють, що вони всі однаково люди? Як ті мавпочки, з двома руками, двома ногами, тоді ж дуже багато проблем відпаде.

А в нас ніяк не відпаде.

Бо на цих конфліктах і проблемах... виживає економіка, деякі люди багатіють, живе вся планетарна система. Ну і глобалізація дійде, врешті-решт, до того, що буде один-єдиний президент усієї планети Земля. Нічого поганого в цьому ніби нема. Але чи є смисл всьому цьому опиратися? Це неминучість. Це процес розвитку світового суспільства.

Епоха мультикультурності, кажуть, закінчилася? Безглуздо в це вірити.

Ви не любите арабів? Знаєте, а серед них є культурні, цікаві, хороші люди.

Одного разу в Америці на заправці я відчув себе справжнім расистом. Згодом зрозумів, що й серед афроамериканців є освічені люди.

Не релігія, не зовнішність творить людину, а грамотність або її відсутність.

Я раніше думав, чому міста потворнішають. Що з ними відбувається? А все просто: чисельність населення зростає, всі хочуть жити в містах, у центрі.

Хмародери ти нікуди не подінеш.

Треба визнати, що ми зробили стрибок, який європейці не за 20 років здійснили. А ми за два десятки років змушені були. Хоча збоку ми виглядаємо мавпами, які з дерева ще не злізли. Для них, європейців. Та ми були закритою країною з тоталітарним правлінням, а коли нарешті ми звільнилися, то весь соціально-економічний пласт історії виявилося заскладно пройти в такі екстремальні терміни. Тоді як на Заході були свої хіпі, психоделічні революції, домогосподарки... все це вони пройшли.

Нас випустили із радянського зоопарку, а правил життя на волі ми не знаємо.

Тоді як решта світу жила собі поруч, ми про неї знали вкрай мало. І нам швиденько розказали, на якій пальмі ми сидимо.

Анекдоти про російських туристів, людей з пострадянського простору — із цієї серії.

Коли я був у 8-му класі, постійно отримував «трійки» з англійської мови. Я запитував у вчительки: а нащо ми вчимо цю мову? Ми ж нею ніколи