Читати книгу - "Закон Братів Капранових"

ці обіцяні нещастя? Ми підозрюємо, що там-таки, де і 3,5 книжки.

Хтось скаже: “Ну то й що? Хіба погано, що книжку ще трохи здешевлять?” Добре. Хоч будемо відверті: коли щось і подешевшає, то здебільшого зошити, ну а разом з ними етикетки, плакати та листівки. Погано інше - нас із вами піднімають на боротьбу за 50 копійок, які нічого не вирішать, відвертаючи таким чином увагу від головної проблеми - демпінгу російської книжки. Ми доможемося пільг і знову нічого не отримаємо. Кому це вигідно - українським видавцям, а чи Асоціації “українських” видавців? Примітно, що напередодні Прем’єр радився з представниками легкої промисловості, і там рішення було зовсім інше - скорочення імпорту, мито на кордоні, захист від демпінгу іноземців. То, може, варто повчитися у легкопромисловиків, як треба захищати свій ринок? У них теж є своя Асоціація, вони торгують ганчір’ям і, бач, щось таки розуміють. А видавці продають книжки, тобто насправді матеріалізовану думку і… Напевне, всю продали, навіть для себе не лишилося.

То що ж будемо з усім цим робити? Сподіватися на вистраждані 50 копійок? Ми ж усвідомлюємо, що здешевити українську книжку в три рази неможливо. І в півтора теж.

Відкриємо страшну таємницю. Сьогодні немає іншого виходу як повідміняти всі пільги на всі книжки, та ще й ввести мито на кордоні. А потім дати пільги знову, але вибірково, тим, кого хочемо підтримати, а саме - українській книжці. Не видавцям - книжці. Окремо попіклуватися про експорт. І прослідкувати, щоб податки вирівнювали ціну української (менш тиражної) і російської (більш тиражної) книжки. Нехай конкурують у рівних умовах.

Але поки що слова “українська книжка” використовуються як закляття. Щоби замилити очі читачам, виборцям і, на жаль, видавцям. З метою… Хтось хоче залишитися у своєму кріслі, хтось - протягнути через кордон поліграфічне обладнання, хтось - здешевити друк етикеток для горілки, хтось - відпрацювати отримані аванси. Мета серйозна. За неї варто боротися. А видавці під проводом Асоціації слухняно вливають свої голоси у хор цих потужних лобістів і дозволяють їм прикривати свої інтереси українською книжкою…

Гей, видавці, з ким з вас обіцяли поділитися?

Книжковий клуб +, 2003 р.

КНИЖКОВА РЕВОЛЮЦІЯ

Журналісти змовилися. Вони в один голос ставлять нам, видавцям, запитання - чи стало легше жити при новій владі? Тому, користуючись нагодою, хочемо задати їм зустрічне запитання - а чому, власне, нам мало стати легше? Закони змінилися? Ні. Люди змінилися? Теж ні. Як сидів товариш Чиж на престолі начальника телерадіокомпаній і командира книжок, так і зараз сидить. Президент інший? Так він книжок не читає, а навіть якщо купить одну-дві, це навряд чи вплине на ринок.

Ні, шановні друзі. Не можна чекати милості від вла-ди. Треба брати вила і йти добувати волю для української книжки. Але задля того, аби наша майбутня перемога не стала подібною до перемоги на Майдані, треба одразу домовитися про мету й програму майбутньої книжкової революції.

Отже, пропонуємо іще раз поміркувати над тим, які є способи припинення окупації нашого ринку іноземним виробником-загарбником. Якщо в нас колись з’явиться державна політика у галузі книговидання, вона головним своїм орієнтиром повинна мати припинення цієї самої окупації і перехід до співпраці. До чого довела монополія іноземців на нафтовому ринку, самі бачите. Але то бензин, його усі чиновники заправляють у свої машини, тому навкруги цього питання здіймається стільки галасу. Книжок же наші можновладці традиційно не читають, тому хоч і ситуація у нас значно гірша, ніж у енергетиків, уваги на неї все одно не звертають.

Отже, за цілковитої мовчанки представників влади ми на свій страх і ризик сформулюємо тактичну мету книж-кової революції - імпорт не має перевищувати 20% об-сягів внутрішнього ринку. Тобто, в Україні на одну ім-портну книжку повинно продаватися чотири вітчизняних. Зверніть увагу, йдеться не про мову, а про виробництво. Хто проти?

Тепер давайте разом подумаємо, як цього досягти. Звернемося до світового досвіду. Там для захисту своїх виробників вигадали всього чотири методи - дотації, ембарго, мито та квотування імпорту.

Про ембарго, тобто заборону імпорту, пропонуємо не говорити. Так само, як і про дотації, - на це просто немає коштів.

Візьмемося краще до мита. Давно вже чухаються руки запропонувати мито на імпортні книжки. Розмір його бачиться таким, аби на прилавках російські та українські книжки коштували однаково. Звучить привабливо? Тим більше, що і закордонний досвід під рук ою. Європа ввела мито на американські книжки, почавши з 5% і збільшуючи цю цифру на 1% щомісяця. Аж поки не компенсують своїх збитків від американських бестселерів.

Тепер квоти. Це слівце раптово стало модним, коли Європа взялася об’єднуватися. Квота в нашому випадку може мати приблизно такий вигляд: Уряд вирішує, що за рік можна завозити з-за кордону не більше однієї книжки на кожну видану в Україні. А дефіцит хай покривають вітчизняні виробники. Що ж, скажемо ми. Виглядає прогресивно, тільки по-перше, все перевозитимуть через кордон у сумках. А по-друге, відкриють у нас свої філії і друкуватимуть тут для нас. Чи стане від того легше?

Трохи поміркувавши, й самі собі заперечимо. По-перше, серйозні обсяги імпорту в сумках неможливі. Ну а крім того, чи маємо ми на меті закрити доступ російським книжкам взагалі, чи можливо це в принципі? Та чи й доцільно? Швидше за все, ні. Отже, хай друкують свої книжки тут, проте нам із вами конкурувати з філіями росіян тут значно легше, аніж із безконтрольним імпортом звідти. А головне - закордонний видавець буде поставлений перед вибором - відкривати видавництво в Україні, ризикуючи грошима, чи без головного болю продати ліцензію на видання книжки українському колезі. Скажіть відверто, який варіант особисто ви обрали б на їхньому місці?

От бачите, з’явилося два можливі сценарії. Назвемо їх умовно Мито та Квоти.

Наступний етап роботи: давайте наші з вами ідеальні думки заземляти. І передовсім візьмемося за Мито.

На загал ідея виглядає привабливо. І справа не тільки у встановленні цінового паритету між українськими та російськими книжками. Добрі перспективи ідея має перш за все тому, що її реалізація значно збільшить надходження до держбюджету. За попередніми оцінками мільйонів на 200. Щоправда, за рахунок підвищення цін на книжки. Майже вдвічі. Останній аргумент буде завзято розіграний російськими лобістами різного штибу, і тут важко сподіватися на перемогу. Крім того, не варто нехтувати бажанням нашої влади організувати з північним сусідом зону вільної торгівлі, яка все-таки виключає стягнення на кордоні. Сумно, але, швидше за все, на