Читати книгу - "Том 2"

злодії, темрява й зорі. Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.

Сурія, прудкий їздець! ти нам світло приносиш, сяевом небо сповняєш! Перед богами ти сходиш, перед людьми, перед небом, всі бачать тебе і дивують.

Ти очищаєш, від лиха борониш! Ти світлом вкриваєш землю і люди, а небо й повітря ти ним заливаєш.

Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння наземні.

Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже! Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом, їде твій повоз, сім коней упріг ти у ярма окремі. Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі, падаєм ниць: ти найвищий з богів! Ти найкращеє світло!

0 доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо, тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість. Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти, а жовтяницю на жовтії квіти я кину.

Син Адіти встав потужний,— він ворога мого поборе!

Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.

ГІМН ДО НАЙВИЩОГО ДУХА PRAMATMA.

[R. V. 10. 1291

Як не було ще нічого: буття й небуття, ні етеру ні неба, що покривало усе те, чого не було ще?

Де було скриго таємне? У хвилях? В безодні?

Смерті й безсмертя тоді не було; і ніщо ис ділило темної ночі від ясного дня, і жило тоді тільки «Все» неподільне, а в ньому ніщо не жило.

Отже, і все, що було. Його темрява крила, мов океан, безпросвітна. І «Все» було скрите глибоко, скрите в самому собі, і вродилось воно, і зростало під своїм власним теплом. Тож найперше кохання «Все» прийняло, бо кохання — духовного світла

. первісток.

В думці міркуючи, мудрії Ріші 16 почули той зв’язок, що то єднає буття з небуттям. Але де ж був той промінь, що то побачили Ріші? Чи був він вгорі, чи в безодні?

Впало насіння, і сили зродились; внизу — народження, сила і воля — вгорі. Але хто теє знає?

Хто jk нам повідав те, звідки взялися світи всі безкраї? Адже пізніше, ніж тії світи, всі боги народились.

Хто ж може відати, звідки пішло все? Хіба тільки той сам, з кого повстали безкраї світи,— чи створив він, чи не творив їх,— він бачив усе з високості, він певне знає усе; а може, і він не відає?..

ПОГРЕБОВІ ГІМНИ

І

[R. V. 10, 18]

Все має чергу свою: по житті і смерть приходить.

Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера, буде почутий. Ми ж будьмо веселі, танцюймо, будьмо щасливі і дбаймо, щоб довше прожити.

А від помершого долі я бороню всіх живучих, хай в його путь жоден з люду сього не відходить, хай всі живуть по сто літі Міртйо 17 в яму закиньмо. Жінко, іди в ту господу, де маоп свій ьл< догнивати.

В дітях, що він полишив тобі, знайдеш небіжчика свого.

Ти була гідна дружина тому, з ким навік заручилась.

Сей сагайдак у руках у помершого — міць наша, сила

і слава.

зоставшись,

будьмо одважними людьми, щоб з ворогом гордим

змагатись.

Ти ж повернись до землі, до широкої, доброї неньки, що розстелилась широко... О земле, розкрийся!

Будь ти до нього лагідна та добра, сховай його кості! Вкрий його, земле, як шатою мати вкриває дитину.

Землю я сиплю на тебе тепера, копаю могилу, щоб твоїм костям спокійно, вигідно лежати.

Предки глядітимуть гріб сей. Йама 18 тут зробить оселю.

II

IR. V. 10, 14]

Підеш, одійдеш від нас тим шляхом, що по ньому ходили наші батьки! Ти побачиш богів двох величних владарів Йаму й Варуну, що наші подання приймають.

З Йамою жити на небі високім ти будеш, бо заслужив ти на теє. Покинь все лихеє, потім вернись до нас знову у постаті яспій, блискучій.

III

[R. V. 10. 16]

О, не пали його, Агні19, не завдавай йому болю!

Не роздирай його тіла! Як проймеш його ти, премудрий, вічним батькам його дай! Хай до Сурії вернуться очі,

Вайу дихання хай прийме. Дай небу й землі їм належне. Водам, ростинам верни сього тіла частини.

Тільки безсмертну частину пройми своїм пломіием ясним, боже Агні, і зогрій своїм палом ту душу, в постаті ясній неси її в край, де правдивії люди.

Агні! Нехай він полине до прадідів наших!

Хай він приходить на поклики наші й подання.

Потім нехай оживе і прийме яку постать.

О, Дйатаведас! Хай знову з’єднається він з яким тілом.

IV

[R. V. 10, 17]

Хай понесе тебе звідси Пушан 20 той премудрий цілого світу пастух, що глядить своє стадо.

Хай тебе Агні віддасть до батьків та богів доброчинних. Хай захищає й глядить тебе вічний мандрівець, мудрий Пушан у обладі своїй. Хай провадить Савітрі в тую країну тебе, де живуть праві люди і предки.

ГІМН ДО ЙАМИ [R. V. 10, 1541

Всіх, що одважні були на війні, що померли славутні, всіх, що поданки великі давали, прийми їх до себе, всіх, що чинили добро, що любили його й боронили, правих, поважних батьків наших, Йама, прийми їх до

себе!

Мудрих співців, що складали багато пісень в божу

славу,

сонця сторожу, тих Ріші поважних і правих, всіх їх до себе прийми ти, о ЙамаІ

[1890]

Джордж-Гордон Вайрон

Коли сниться мені, що ти любиш мене,

Ти на сон мій не гнівайся, люба,—

Тільки в мріях я маю те щастя ясне,

Кожний ранок — оплакана згуба

Любий сон! забери собі силу мою,

А мені дай безсилля розкішне,

Може, знов, як і в ту ніч, я буду в раю,

Ох, яке ж то життя буде пишне!

Смерть і сон — кажуть люди,— то браття рідні, Сон єсть образ мовчазної смерти,

Коли смерть може дать кращий рай, ніж у сні, То я прагну скоріше умерти.

Ох! не хмур, моя мила, брівок лагідних,

Не гадай, що я надто щасливий!

Коли грішний був сон,— я спокутував гріх: Зник без сліду мій сон чарівливий...

Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні,

Не карай ти мене за примари!

Після мрій чарівних прокидатись мені —

Се страшніше від всякої кари!

ІТАЛЬЯНСЬКА НАРОДНА ПІСНЯ (Переспів)

Тебе не бачу, хоч вікно низенько, Недобра мила! з туги я загину.

Як свічка яра, так