Читати книгу - "Щоденники дракона"

цього діалогу зрозумілою читачу мовою виглядав би так:

— Гей, герою! Чого ховаєшся за спини своїх ворон? Ти ж, здається, хотів мене побачити?

— На тебе й чекаю! Ти попрощався з друзями? Якщо хочеш — подарую тобі на це хвилинку!

— Дякую, тільки буде краще, якщо ти одразу призначиш собі наступника. А то ваша «рада у чорних справах» поперегризає один одному горлянки в боротьбі за «чорненьке місце».

Підкоряючись телепатичному наказу, охорона Лувезвеля розлітається навсібіч, і звільняє простір для поєдинку. Здається, битва припиняється. Всі чекають на початок цього бою, підсвідомо розуміючи, що саме зараз і саме тут усе й скінчиться. Бійці обох сторін оточують Равеша та Лувезвеля двома півколами. Золоті та срібні — з північного та східного боку. Чорні — з західного та південного. У центрі вільного простору лишаються двоє.

Перший доторк їхніх полів можна було зрівняти хіба що з обережним наближенням сторожких пальців. Це було, мов розвідка на далекій дистанції. Кожен хотів визначити силу суперника. Думки Лувезвеля звучали так:

— Не погано, не погано! Якби тобі судилося вижити, з тебе вийшов би добрий маг!

Ненависть аж клекотіла у думках голови Ради. Думки Равеша були холодні, мов лід полярного океану.

— Думай про себе, бо ти вже мертвий і сам про це добре знаєш!

Емоції та думки бійців наглухо заблокувались. Тепер над океаном стояла мертва тиша.

Нестерпно сліпучим блиском вдарило зі сторони чорного. Але вбивча енергія розійшлася по сторонах, обтікаючи захист золотого. Не чекаючи, коли смертельне сяйво розсіється, Рав кидає своє закляття. Сяючий меч пробиває захист Лувезвеля однак, не дійшовши до його тіла, згаса.

Знову випад чорного. Згусток матеріалізованої темряви, спалюючи своїм доторком силові поля, рветься у бік Равеша. Той до цього готовий. Контрзакляття спрацьовує швидко і темрява розсипається дощем іскор.

— Ого! Я не чекав, що у тебе аж такі знання! — у думках Лувезвеля виникає тінь поваги. Це ще не було його кінцем, але вже зумовило поразку. Вороги закружляли над океаном, намагаючись проникнути у психіку один одного. Битва на рівні екстрасенсорики теж пройшла в нічию.

Знову спалах бойового закляття із сторони чорного. І знову Равеш розвіює атаку, одразу завдавши удар у відповідь. І цього разу Лувезвель ледве ухиляється від поразки.

Тепер вже Равеш починає активні дії. Його закляття пробиває захисне поле чорного і одразу лазери посилають в пробоїну потужний розряд. Лувезвель знову уникає поразки, та всі тепер ясно бачать: перемога буде за Равешем…

Зрозумів це й Лувезвель. Відкинувши всяку розумну тактику, він починає сипати на ворога безперервними закляттями. Це — безперечний вияв паніки. Рав спокійно відбиває всі випади. Тоді, мовби сміючись над Лувезвелем, відкриває йому свій мозок.

І Лувезвель сахнувся від жаху. Він зрозумів, що якби проти цього хлопчака водночас бились всі маги зла Нілмар, то перемога все одно лишилась би за ним.

Давно приготована формула створила удар такої сили, що захист чорного луснув, як мильна бульбашка. Промінь голубого, сяючого, мов тисяча сонць, світла, досяг тіла Лувезвеля. І тіло вибухнуло мільйоном палаючих клаптів. Заглушливий грім вибуху розлігся над полем битви і досяг навіть берегів Асарху. Безформна хмара попливла над океаном. Більше від голови Ради чорних не лишилося нічого.

Маарісаа та Ламеніль рвонулися вперед, обнімати переможця Равеша.

Продовжувати бій не було сенсу. Без зайвих слів, дракони світла та темряви розлетілись у різні сторони. Чорні полинули до себе на південь, а загін захисників добра вишикувався прямокутником навколо дружної трійці і помчав у напрямку Школи.

На найближчі тисячі років Нілмар отримала мир.