Читати книгу - "Інформатор"

сусідству в старому будинку, який колись збудував ще його дідусь. Оскільки Фрімен завжди перебував десь поблизу, а магазин був для нього справою всього життя, він не зачиняв його раніше ніж о десятій годині вечора. Як завжди у сільській місцевості, клієнтів у вечірні години ставало дедалі менше, тож Фрімен міг зачиняти його і о шостій, але йому не було більше чим зайнятися. У понеділок увечері він не зачинив магазин навіть о десятій, бо холодильник з пивом почав протікати. Фрог продавав багато пива, здебільшого сильно охолодженого, тож йому потрібен був справний холодильник. Оскільки він усе лагодив самостійно, то, побачивши протікання, одразу ж взявся до роботи. В цей час у магазин зайшов покупець, якому були потрібні лід, медичний спирт і дві банки пива.

Дивне поєднання, подумав Фрог, витер руки й підійшов до каси. Магазин належав йому вже понад п’ятдесят років, і чоловік вважав, що може розповісти про наміри людини, лише поглянувши на її покупки. Він уже надивився всякого, але лід, медичний спирт і пиво його здивували.

Фрога уже тричі грабували, з них двічі під дулом пістолета, тому він уже давно вживав запобіжних заходів. У магазині було шість камер відеоспостереження. Чотири з них були на видноті, щоб потенційний злодій міг зважити ризик, плануючи пограбування, ще дві — приховані, включно з тією що була розташована над центральним входом.

Фрог увійшов до свого крихітного офісу за касовою стійкою і перевірив монітори. Білий пікап, номери зареєстровані у Флориді. На місці пасажира сидів молодий чоловік. З його носом було щось не так. Він притискав до нього хустинку, всю у плямах. У полі зору з’явився водій, що тримав пакет з льодом і маленьку коричневу сумку зі спиртом і пивом. Чоловік всівся за кермо, сказав щось пасажирові й поїхав.

— Хлопці, мабуть, з кимось побилися, — сказав Фрог і повернувся до своїх справ.

Автомобільні катастрофи були рідкістю в окрузі Брансвік. Наступного ранку відвідувачі, що зайшли по каву, тільки й говорили про аварію. Якийсь чорний хлопець і біла дівчина з Таллахассі заблудилися у резервації, а п’яний водій зіткнувся з ними лоб у лоб. Авто крадене, а п’яниця втік. Просто зник. Ніхто не знає, де він. Припущення про те, що п’яний водій, який втік із місця злочину, сховався десь у глибинах резервації, а потім безпечно перетнув її кордони, стало плідним ґрунтом для жартів, прогнозів і скептицизму.

— Він би не протримався тут і години, — сказав один із відвідувачів.

— Мабуть, ще й досі десь нарізає кола, — припустив інший.

— Можна не сумніватися — індіанці невдовзі замнуть цю справу, — підсумував третій.

Пізніше того ж дня, коли почали з’являтися нові подробиці, Фрог зіставив усі факти. Він був знайомий із шерифом, а тому знав, що той не в ладах із поліцією таппакола. Завдяки своєму достатку плем’я побудувало поліцейську частину, що була удвічі більшою за відділок округу, та й обладнання там було значно кращим. Звісно, це викликало обурення шерифа.

Фрог зателефонував шерифу округу Брансвік Клайву Пікетту й повідомив, що має інформацію, яка може його зацікавити. Пікетт заїхав після роботи, і вони разом переглянули відео з камери спостереження. Перша реакція шерифа була такою:

— Дуже дивно.

Він розповів, що вечір понеділка в окрузі видався тихим, власне, як і будь-який інший вечір, життя вирувало лише в казино. Ніхто не повідомляв про бійку, напад, переслідування чи підозрілих типів. Усе було спокійно, поки не сталася аварія.

— Звідси до місця трагедії близько п’ятнадцяти кілометрів, правильно? — запитав шериф.

— Так, якщо по прямій.

— Тож за часом усе збігається.

— Схоже на те.

Шериф почесав підборіддя, заглибившись у роздуми.

— Якщо хлопець із поламаним носом і водій викраденого пікапа — одна людина, то як йому вдалося вибратися з машини, потім вмовити незнайомця підвезти його і, нарешті, добратися сюди всього лише за п’ятнадцять хвилин?

— Не знаю. Ви шериф.

— Можливо, то не був незнайомець.

— Я теж про це думав.

Фрог погодився скопіювати відео і надіслати його шерифу. Вони вирішили ще день чи два почекати, перш ніж проінформувати індіанців.

Розділ 14

В середу по обіді Майкл Гейсмер зібрав працівників, які залишилися у його відділку в Таллахассі. Не було лише двох детективів РСП, що працювали в офісі у Форт-Лодердейлі. Джастін Берров, що мав шестирічний досвід, став головним детективом. Він зіграв невдалу партію в гольф із Г’юго тиждень тому, і загалом йому було відомо про скаргу Грега Маєрса, але про масштабну змову, що за нею крилася, він нічого не знав. Джастін вів власні розслідування, які забирали купу часу. Медді Різ працювала тут менше року. Вона нічого не знала про історію з Ванном Дюбосом, корупцію в казино чи суддю Клаудію Макдовер.

Майкл почав зі звернення Маєрса, а потім розповів і про все інше. Присутні сприйняли це з певною недовірою та страхом. Звісно, їхній бос не планував передати справу їм. Гейсмер наголосив, що насправді жодне із звинувачень, висунутих Маєрсом у скарзі, не було доведено, і він переконаний: РСП не зможе їх підтвердити. Разом з тим, Майкл був упевнений, що Лейсі та Г’юго ризикнули зайти на заборонену територію.

— Аварія сталася за обставин, що викликають сумніви, — сказав він. — Їхній потенційний інформатор