Читати книгу - "Вона"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 71
Перейти на сторінку:
з Тарасом намагались не зустрічатись. Чи то їй так здавалось. Але вранці вони не перетинались, снідали в різний час, і Тарас тепер днями просиджував в офісі. А Марі з Назаром продумували різні сценарії того, що може трапитись. Вони дуже зблизились із Назаром і хоч того й не виказували, проте були одне одному дуже вдячними. Бо самотність тепер для них була нестерпною. Марі ще не стикалась із демонами такого рівня. Він міг переходити з одного стану в інший, і це дійсно дуже ускладнювало завдання, адже потрібно було вловити момент, коли він набуде матеріального стану, адже тільки тоді можна було його вбити. Марі читала й читала. А Назар розповідав усі факти, які тільки знав про сім’ю. Було зрозуміло одне: відьми не могли подолати того демона, бо надто вже він був сильний, і занадто сильне прокляття було накладено. Тому він не приймав жодного відкупу.

Водночас Марі мучили сумніви чи варто взагалі їй втручатись, адже, більшою мірою, демон візьме своє, він не переходить межі. Вона ще ніколи самостійно не приймала рішень, щоб подолати якогось демона. І ХОЧА ВНУТРІШНІЙ ГОЛОС ЇЙ ПІДКАЗУВАВ, ЩО ВОНА ЧИНИТЬ ПРАВИЛЬНО, Марі не знала чим для неї обернуться такі її самовільні дії.

— Я хочу поїхати ще постріляти. Було б добре як би в цілі, що рухаються.

— Так, звичайно. Я поїду з вами, допоможу, — Назар залюбки згодився скласти Марі компанію.

— Добре. І ще, мені потрібно знати, коли він матеріалізується, у який момент? Я попрошу Андрія. А, можливо, ви знаєте щось з розповідей? Ну що, їдемо?

— Усе добре? — Назар дивився на Марі і розумів, що щось відбулось, адже з тієї веселої дівчини, якою вона була останні дні, вона перетворилась на ту, яка вперше переступила поріг цього дому: сувора, різка, сильна, спокійна, але нещасна.

— Так, усе чудово, — пакуючи щось у рюкзак і не піднімаючи очей на Назара, відповіла Марі.

— Ви посварились з Тарасом?

— Ні… Ми просто з’ясували що треба і розставили все на свої місця. Немає сенсу робити вигляд, що ми всі друзі. Це не так. Кожен з нас має займатись своїми справами. Наші світи ніколи не перетнуться. Ну що, йдемо? — Марі вхопила рюкзак і похмуро глянула на Назара.

Вони сіли в машину і Назар, щось почав розповідати про спогади Тарасових родичів, але Марі вже геть не слухала. У цю мить всі її думки були у спальні, вона знову і знову прокручувала розмову з Тарасом. Марі згадала, як опустились його руки, які тоді сказав їй слова… І раптом почула…

— Мати Тараса якраз була в той момент у спальні…

— Хто??? — і тільки тепер Марі зрозуміла, що нічого не знає про матір Тараса. Андрій про це нічого не казав, бо Марі вважала, що це їм ні до чого, а Тарас нічого й ніколи про неї не згадував.

— Матір Тараса? — Марі так поглянула на Назара, ніби була здивована, що в Тараса може бути мати.

Назар, здається, зрозумів німе запитання Марі і тому, трохи спохмурнівши, почав говорити.

— Я знаю, що вас здивувало. Ви думаєте, якщо вона була до останнього з чоловіком, то чому про все, що з нею відбулося і про неї саму, в домі не було жодної згадки.

— Якщо чесно, якраз це я хотіла запитати, — Марі допитливо поглянула на Назара, але було помітно, що він не дуже хотів про це згадувати.

— Вона померла, — Назар на мить замовк, в його очах з’явилась болюча скорбота, але він продовжив, — покінчила життя самогубством. Не хотіла бачити Тарасової смерті.

— Але ж… — Марі схопилась.

— Так, зараз є ви і в нього є шанс, — заспокоював Назар Марі. — Та вона, на жаль, не встигла про це дізнатись. А сидіти й чекати поки та істота, що забрала її чоловіка забере й сина, в неї не вистачило сил(, — Назар сильно спохмурнів.

— Не потрібно розповідати, якщо це дуже тяжко для вас, — Марі розуміючим поглядом глянула на Назара. Вона знала як це, згадувати те, що найдужче болить.

— Інколи потрібно сказати це вголос, бо мовчання роз’їдає із середини немов рак.

— Ви її кохали, — Марі навіть не запитала, вона відчула, просто знала.

— Так, — Назар навіть не збирався заперечувати. — Вона була прекрасною жінкою, хорошою матір’ю і доброю людиною.

— Це їй ви пообіцяли захистити Тараса… — раптом зрозуміла Марі, — не його батьку?

— Ні. Вона попросила про це перед смертю. Ми з батьком Тараса були партнерами і добрими друзями. Коли я вперше побачив її, то відразу закохався. Але я поважав Івана і навіть подумки допустити не міг, щоб стати на шляху до їхнього щастя. Та й це було б марно. Вони дуже кохали одне одного.

— Вона знала, що на них чекає? — не втрималась і перебила Марі. — Коли вони одружувались, вона вже знала?

— Іван сказав нам разом. Перед весіллям. Він нам усе розповів. А потім… Я як зараз пам’ятаю його слова, він сказав: «Або прийміть це і ти, Анно, станеш моєю дружиною і навіки коханою, а ти Назаре будеш моєю опорою і найкращим другом. Або не прийміть, — і ми з цієї кімнати розійдемось у різні боки.»

— Ніхто не зрушив з місця. Ми прийняли і до останнього боролись за те, щоб зберегти йому життя… Але марно, — Назар припинив свою розповідь.

Було видно як йому гірко все це згадувати. І Марі вже хотіла припинити розмову та раптом Назар продовжив.

— Після смерті Івана їй геть стало погано. Вона почала багато пити і геть відсторонилась від Тараса. Я розумів, що це все лише через її нестерпний біль, і так вона намагається хоч трохи його полегшити. А от малому Тарасу це було невтямки. Йому потрібна була мати.

Раптом машина зупинилась. Вони приїхали. Зрозумівши, що розмову час завершувати, хай навіть на півслові, Назар повернувся до Марі, але та його випередила.

— Я ні про

1 ... 42 43 44 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вона"