Читати книгу - "Калькуляція зірок"

вигляд, ніж вона була насправді.

— Ельма? Вам телефонують, у моєму кабінеті.

Дзвінок на роботу? Я переглянула список людей, які зателефонували б мені на роботу, і подумала рівно про двох. Натаніеля, який був просто в залі. І Гершеля. Серце впало мені в живіт. Сковтнувши, я відштовхнулася від стола.

— Дякую, місіс Роджерс.

Басіра дивилася на мене з-за нашого спільного столу.

— Все добре?

Я знизала плечима, щоб приховати свою стурбованість.

— Повідомлю через хвилину.

Сезон ураганів буде справді поганий? Чи травмувався хтось із дітей? Чи це дзвонила його дружина? Або, Боже, що робити, якщо Доріс подзвонила, бо щось сталося з Гершелем? Поліомеліт може знову загостритися. Що робити, якщо він впав і поранив себе?

Витираючи рот, я пішла за місіс Роджерс до її кабінету. Вона показала мені стіл, де лежала відкладена телефонна трубка. Вона зупинилася біля дверей. — Я дам вам конфіденційність, але спробуйте не займати телефон занадто довго, так?

— Звичайно. — Я зайшла і запізніло згадала сказати, — Дякую.

Затамувавши подих, я витерла долоню по спідниці, перш ніж підняти трубку.

— Ельма Йорк на лінії.

Відповів чоловічий голос — хтось, кого я не знала.

— Вибачте, що турбую вас на роботі. Це Дон Герберт.

Дон Герберт? Ім'я було нечітко знайоме, але я не могла його згадати. За відсутності будь-яких інших підказок, я знову потрапила на тренування своєї матері.

— Як поживаєте?

Він напевне усміхнувся, а я молилася щоб це не було щось страшне.

— Ну, дякую. А ви як?

— Добре, дякую. — Я покрутила телефонним шнуром і зачекала.

— Я не чекав, що ви мене запам’ятаєте, але ми зустрічалися під час війни пару разів. Ви переправили мені пару літаків-бомбардувальників, коли я прибув із 767-ї ескадри в Італії.

— А! Капітан Герберт. Так. Так, я вас пам’ятаю. — Те, що він не згадав, — це що він викликав пілотів-винищувачів, які супроводжували мене та іншого пілота. Як би там не було, це було не про мого брата, тому я дозволила собі сісти. — Що я можу зробити для вас?

— Ну… смішна річ. Після війни я трохи змінив свій фах, і я побачив статтю в газеті про вас і про штопор, який ви витягнули, і про все, що стосується космонавтів, і… Ви чули про шоу "Дивимося з містером Чарівником"

— Я… — Це була не та тема, про яку могла піти розмова. На мить я подумала, що він запросить мене до групи космонавтів, хоча я знала, що запрошення має надійти від директора Клемонса. — Так. Так, я чула про нього. Моїй племінниці воно дуже подобається, хоча мушу визнати, що не бачила його сама.

— Все добре.

— Просто у нас немає телевізора.

Він засміявся.

— Все добре. Дійсно. Просто я займаюся такою діяльністю, від якої ви далеко, і яка може розсмішити вас до сліз.

— Зачекайте. Ви містер Чарівник?

— Я сказав, що змінив кар’єру. — Його сміх не змінився, і я раптом побажала подивитися шоу, щоб знати, як він виглядає зараз. — Справа в тому, що дочка мого продюсера побачила кліп по телебаченню, як ви виходите з того штопора, і заявила, що хоче бути пілотом, як ви.

— Що ж… це дуже лестить…

— Тож ми поговорили, і мені стало цікаво, чи не хочете ви прийняти участь у шоу.

Я поклала трубку і так швидко відштовхнулася від письмового столу, що ледве не перекинула стілець. Піт обклав мою спину і потік під руками. Це була раціональна реакція? Ні. Це було не так. Але бути на телебаченні? У прямому ефірі національного телебачення? Ні. Ні. Це було неможливо. Всі ці люди дивитимуться на мене? А що буде, якщо я зроблю помилку, яку я зроблю неодмінно? Що подумають люди?

Телефон задзвонив знову, і я підстрибнула, ніби тестовий запуск знову завершився вибухом. Я думаю, що я скрикнула. Моя рука притиснулася до грудей, а під долонею вдвічі частіше забилося серце. Телефон знову задзвонив.

Я могла бути раціональною. Я не була, але могла би так діяти. Облизавши губи, я підняла трубку.

— Кабінет місіс Роджерс. Ельма Йорк.

— Це Дон Герберт. Вибачте. Я думаю, нас роз'єднали.

— Так. Я… мені теж цікаво, що сталося. — Брехня. Я прикрила очі і нахилилася вперед, щоб впертися ліктями у стіл. — Ви щось сказали?

— Ми хотіли би мати вас на шоу. Я думав, ми можемо поговорити про фізику польоту, може, зробити простий експеримент з підйому? Формат справді простий.

— Я б хотіла, але ми щільно зайняті підготовкою до наступного запуску. Я просто не знаю, чи можу я викроїти час.

— Ми можемо підлаштуватися під ваш графік.

— Це дуже добре, але… можливо, я могла би запропонувати іншу жінку-пілота? — Бетті була б геніальною в цьому.

— Звичайно… це просто пропозиція, ну, дівчина мого продюсера теж хотіла, щоб це були ви. Мені не потрібна відповідь відразу, але подумайте про це, добре?

— Звичайно. — Так, я подумаю про це. І придумаю спосіб сказати "Ні", це не так важко.

* * *

Наступні кілька тижнів були по-справжньому зайняті роботою, що здавалася безкінечною, тому мені не потрібно було брехати, коли Дон через тиждень передзвонив, щоб вияснити, чи є у мене питання. Я зробила вигляд, що занадто зайнята запуском, що вирішується доля людства і таке подібне — але він дав мені свій номер, щоб я могла передзвонити. Я цього не зробила. Але життя поза МАСом продовжувалось.