Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

Крюгера. Фонд після провалу Римського клубу не розчинився у повітрі, не зник назавжди, а тільки змінив місце перебування: власник фонду пан Крюгер («потвора») на власному літаку перелетів у незалежну Сицилію, де жив у замку в Сан-Катальдо, недалеко від Палермо. Інші члени змінили конспіраційні адреси, прізвища та імена. Вийди Безпалий із внутрішньої тюрми AISI, безтурботно озираючись по боках і радіючи, що всі його нещастя скінчились, прямуючи до зупинки таксі чи станції метро, — і постріл мотоцикліста обірвав би його життя.

Але сержант Бадольо вивіз його в службовому автомобілі зі спецгейту контррозвідки з Віа-ін-Сельчі — вулиці, яка зливалася з Джованні Ланца: на цьому злитті стояв сіро-рожевий, схожий на важку праску, увішану камерами спостереження, будинок директорату Агентства внутрішньої інформації та безпеки. Проминувши станції метро «Кавур» і «Піраміда», вони потрапили на вулицю Остієнзе — Безпалий здригнувся від думки, що його знову везуть до бісового Фонду Крюгера. Але сержант Бадольо, виїхавши на шосе Рим — Ф’юмічіно, подався в бік моря — туди, де розкинулися землі аеропорту імені Леонардо да Вінчі.

Безпалий був у наручниках і нічого не розумів. Він незграбно вийшов з автомобіля, вступивши по самі кісточки в калюжу; побачивши вертикально злітаючі зі стартових гніздов'їв літаки й термінали аеропорту, зрозумів: його депортують на Батьківщину, і не знав — радіти чи сумувати з цього факту. Але його підхопила Джованна й, підвівши до заздалегідь орендованого в аеропорту автомобіля на прізвище зятя (машину, в якій приїхала і яка належала Франку Россі, залишила на паркінгу), упхала розгубленого Джорджа всередину, дала сержантові Бадольо, який скинув із Безпалого наручники, тисячу лір, наказавши купити гарне плаття своїй нареченій, і негайно виїхала зі стоянки, взявши курс на північ, на шосе А12 Рим — Генуя.

Мала при собі значок AISI, який давав їй право на безперешкодний перетин кордонів між різними частинами Італії. Франко дав їй значок після звільнення з підвалу Римського клубу, на випадок, якщо знову влетить у якусь халепу. Значок був схожий на гарну брошку: на чорно-білому шаховому полі щита — золоте сонце і напис навколо щита: «Scientia rerum rei publicae salus». Вона не знала, що всередині значка вмонтований мініатюрний маячок.

Опівдні вони перетнули кордон між Центральною римською зоною і державою Паданья в районі міста Гроссето: електронні датчики на кордоні зчитали показники — Джованна висунула з вікна ліву руку зі значком, наказавши перед тим Джорджу лягти на задньому сидінні, — і шлагбаум КПП автоматично відкрився. «Welcome to Padagnia — the most prosperous part of Italy» — привітав утікачів великий плакат.

39

Повернувшись до Києва, Гайдук викликав до себе Аллу Миколаївну Назарову — директора Національного агентства внутрішньої безпеки. Вирішив, що з усіх тих, хто оточує його, повністю довіряє двом чи трьом: Назаровій, Чмілю, ще Грому, якого вже немає в живих. Жахнувся своїй самотності. Навіть у часи Гетьмана Махуна чи Президента Волі разом із ним залишалося набагато більше вірних людей. Попрощався назавжди з наївним міфом про «свою команду», «своїх людей», «хлопців, яким можна довіряти». Учитель був правий: шлях угору, до вершин влади — не похід альпіністів у зв’язці на Еверест. Це мандрівка самозречення й лютої стратосферної самотності, коли нікому не можна вірити, коли душа випалена, немовби поле бою напалмом.

Назаровій першій розповів зміст листа якогось Багрова до якогось Крюгера, назвавши прізвища Палія і Малахова. Боячись підслуху, вийшов із Назаровою на прогулянкову доріжку на наддніпрові кручі — все навкруги було засніжене, холодне і вороже: Поділ, Дніпро, Труханів острів і льодяного кольору дальні хмарочоси на лівому березі, у Києві-East. На береги Дніпра, на відміну від Риму, відлига ще не прийшла.

Назарова, вдягнена в чорне скромне пальто, на голові — біла шерстяна хустка, — схожа на одну з бабусь, що вигулюють онуків у Марийському парку, — уважно вислухала Гайдука, не перебиваючи, й довго думала. Гайдук накинув на себе той легкий плащ, в якому їздив до Варшави, й так само йшов з непокритою головою, але йому зовсім не було холодно; стояв безвітряний ранок, від легкого морозцю здавалося, що повернулася студентська молодість, тільки розмова була не студентська. Поряд на дитячому майданчику гуляв Святик, але і ця думка не приносила заспокоєння.

ЯКЩО ПОЧНЕТЬСЯ, ВОНИ НЕ ПОЩАДЯТЬ СВЯТИКА.

— Хто ініціатор? — спитала Назарова. — Як ви думаєте?

— Не знаю. Не думаю, що Палій. І взагалі, цю версію ще треба добре перевірити. Не хочу вірити, щоб Палій…

— А Леді? Вона може грати якусь роль?

— Леді? — йому здалося, що він почервонів. Невже ЦЕ відомо Назаровій?

— Деякі її висловлювання щодо вас можуть навести на думку, що, м’яко кажучи, вона вас недолюблює… Пропоную створити невеличку оперативну групу з довірених людей. Її склад я представлю вам завтра. Треба взяти в розробку Палія та його оточення і Малахова.

— Мене турбує Безпалий. Це молодий здібний хлопець, якого можуть використовувати всліпу.

— Я чула, що Безпалий зник у Римі. Його розшукує Міністерство оборони.

— Рим. Крюгер, — подумав уголос Гайдук.

— На жаль, це не моя парафія, — зупинилася Назарова, уважно приглядаючись до Гайдука. — Ви довіряєте Орленку?

Генерал Сергій Орленко був директором Національного розвідувального агентства, яке, згідно із законом, єдине мало право на проведення операцій за кордоном.

— Я не хотів би розширювати коло тих, хто знає про Рим, — ухилився від прямої відповіді Гайдук, хоча й довіряв Орленку — колишньому військовому аташе в Північній Америці, з яким Гайдука пов’язувала не одна небезпечна операція. — В принципі, це він повинен мене інформувати, а не я його. Даю вам право діяти за кордоном. Тим паче, я сподіваюся, що в Італії ще збереглася ваша агентура.

— У Франції. Але і в Італії пошукаємо. Я доповідатиму.

Прощаючись, затримала його долоню в своїй руці:

— Ігорю Петровичу, як мама?

«Вже встигли поінформувати, — подумав Гайдук. — Хто?» І спитав: