Читати книгу - "Темна матерія"

її походження і складу. Нам відомо, що вона має гравітацію, як звичайна матерія, але складається вона із чогось абсолютно нового.

— Нова форма матерії.

— Точно. Деякі прихильники теорії струн[7] вважають, що це ключ до існування мультивсесвіту.

Вона задумливо дивиться якусь хвилю, потім питає:

— То всі ці інші реальності... де вони?

— От уяви, що ти рибина, плаваєш у ставку. Ти можеш плавати вперед, назад, в різні боки, але тільки в межах води. Якщо хтось стоятиме біля ставка й спостерігатиме за тобою, ти цього навіть не знатимеш. Для тебе цей ставочок — це цілий всесвіт. А тепер уяви, що хтось нахиляється і витягає тебе зі ставка. І ти бачиш, що те, що ти вважала цілим світом, це всього лише маленька калюжа. Ти бачиш інші ставки. Дерева. Небо вгорі. І ти розумієш, що ти — частинка набагато більшої і таємничішої реальності, ніж ти могла собі уявити.

Даніела відкидається на спинку стільця і відпиває вина.

— Отже, всі ці інші тисячі ставків оточують нас, просто зараз, цієї миті, а ми їх не бачимо?

— Точно.

Джейсон весь час розказував їй щось подібне. Не давав їй спати до глибокої ночі, висуваючи теорії, одну божевільнішу за іншу, іноді випробовував на ній якісь докази, але в основному намагався її вразити.

Тоді це спрацьовувало.

Спрацьовує і тепер.

Якусь хвилину вона дивиться вбік, виглядаючи у вікно біля їхнього столу, спостерігаючи за плином води, в якій світло з навколишніх будинків буруниться і безперестанно мерехтить на поверхні річки, як на видутому склі.

Нарешті вона знову дивиться на нього поверх свого келиха, їхні очі зустрічаються, вогник свічки тремтить між ними.

Вона каже:

— А тобі не спадало на думку, що в одному із цих ставків може бути інша версія тебе, де ти цілковито віддався дослідженням? Де втілились усі твої юнацькі плани, поки життя не стало на шляху?

Він усміхається.

— Були такі думки.

— А може, там є і якась версія мене — видатної художниці? Яка проміняла все це на те?

Джейсон нахилився вперед, відсунув убік тарілки, щоб тримати обидві її руки через стіл.

— Хай існує хоч мільйон ставків із твоїми чи моїми версіями, які живуть такими ж чи іншими життями, немає нічого кращого, ніж тут, у цю мить. І в цьому я впевнений більше, ніж у чомусь іншому в цілому світі.

Розділ сьомий

Із голої лампочки в стелі на крихітну камеру падає нічим не приглушене мерехтливе світло. Я прив’язаний пасками до ліжка зі сталевою рамою, щиколотки й зап’ястя зв’язані докупи, ще й прикріплені муфтованими карабінами до кілець у бетонній стіні.

У дверях клацають три замки, але мене так накачали заспокійливим, що я навіть не сіпаюсь.

Вони розчиняються.

Лейтон у смокінгу.

Окуляри в дротяній оправі.

Коли він підходить ближче, мене обдає пахощами одеколону, а в його подиху я вловлюю запах спиртного. Шампанське? Цікаво, звідки це він явився? Вечірка? Презентація? На атласній вилозі його піджака й досі приколота рожева стрічка.

Лейтон усідається на краєчок тонкого матраца.

Він дуже серйозний.

І надзвичайно сумний.

— Я не сумніваюсь, що ти багато чого хочеш сказати, Джейсоне, та я сподіваюся, що ти дозволиш почати мені. У тому, що сталося, найбільша провина моя. Ти повернувся, а ми виявилися не готові до того, що ти... що тобі буде настільки погано. Ми підвели тебе, і мені дуже шкода. Не знаю, що ще сказати. Я просто... я ненавиджу все, що сталося. Твоє повернення мусило стати тріумфом.

Навіть крізь важкий дурман заспокійливого мене трясе від горя.

Від гніву.

— Чоловік, який прийшов на квартиру до Даніели, — це ти його послав по мене? — питаю.

— Ти не залишив мені вибору. Сама можливість того, що ти розповів їй про це місце...

— Це ти наказав йому вбити її?

— Джейсоне...

— Це ти?

Він не відповідає, але це і є відповідь.

Я дивлюся Дейтонові в очі і все, про що здатен думати, — здерти цю мармизу з його черепа.

— Ти, мерзотний...

Мені перехоплює горло.

Я ридаю.

У мене з-перед очей не сходить гола ступня Даніели, по якій тече кров.

— Мені так шкода, брате, — Дейтон нахиляється, хоче взяти