Читати книгу - "Теорія розмежування складів злочинів"

однієї потерпілої зґвалтування і вбивства, поєднаного із зґвалтуванням і за ч. 4 ст. 152 і за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України може бути правильною, якщо мала місце реальна сукупність вказаних злочинів[272].

Що ж до кваліфікації хуліганства, поєднаного з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. «Про судову практику у справах про хуліганство» пропонується абсолютно протилежне, ніж у наведеному вище прикладі, правило кваліфікації. Такий самий підхід відтворений і в узагальненні практики розгляду судами кримінальних справ про хуліганство, підготовленому суддею Верховного Суду України Ю.М. Кармазіним і науковим консультантом управління вивчення та узагальнення судової практики О.Г. Литвишко: опір, який має місце в період вчинення хуліганства, «охоплюється ч. 3 ст. 296 КК як кваліфікуюча ознака, передбаченого нею злочину, а тому не потребує додаткової кваліфікації за ч. 2, 3 ст. 342 цього Кодексу»[273].

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» наведений перелік статей, котрими поряд зі ст. 304 КК України встановлена кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, що містять норми, які є спеціальними відносно тієї, що закріплена у цій статті. Вчинення злочину, передбаченого такою нормою, як сказано у цьому пункті постанови, не потребує кваліфікації дій винної особи ще й за ст. 304 КК України. В цьому переліку ч. 2 ст. 181 КК України не названа.

Стосовно кваліфікації одержання хабара[274], поєднаного з його вимаганням, чи як одиничного злочину, чи як сукупності злочинів, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 2002 р. «Про судову практику в справах про хабарництво» немає прямих вказівок. Судовою практикою традиційно такі діяння розглядались як одиничний злочин і кваліфікувались лише за ч. 2 ст. 368 КК України, що містила вказівку на таку кваліфікуючу ознаку, як поєднання одержання хабара з його вимаганням. У доктрині кримінального права така кваліфікація не піддавалася сумніву[275]. Інша дослідниця — О.В. Ільїна, вважаючи, що наявність у ч. 2 ст. 189 КК України кваліфікуючої ознаки «вимагання, вчинене службовою особою з використанням службового становища» «створює складнощі при відмежуванні вимагання, вчиненого службовою особою від одержання хабара, поєднаного з його вимаганням (ч. 3 ст. 368 КК України)[276], пропонувала виключити з ч. 2 ст. 189 КК України зазначену кваліфікуючу ознаку. Мабуть, висуваючи цю пропозицію, вказана авторка виходила зі сприйняття вказаних кваліфікуючих ознак як спільних ознак відповідних складів злочинів.

Законодавчі конструкції: як складу умисного вбивства, поєднаного зі зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України), так і складу хуліганства, поєднаного з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку (ч. 3 ст. 296 КК України), так і складу одержання неправомірної вигоди службовою особою, поєднаного з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 4 ст. 368 КК України), так і складу порушення законів і звичаїв війни, поєднаного з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 КК України)[277], сформовані так, що діяння, яким заподіюється шкода об’єкту злочину, вчиняється поєднано з іншим діянням, яке передбачене у КК як самостійний склад злочину. Зв’язки між поєднаними ознаками тут є юридично тотожними. Системний підхід[278] передбачає, що мають бути чіткі й однакові правила, як тлумачення, так і кваліфікації для всіх юридично тотожних ситуацій у правозастосуванні.

Виходячи з лінгвістичного значення терміну «поєднаний», у кримінальному праві його треба розуміти так, що