Читати книгу - "Записки в узголів’ї"

моменти!

Якщо в часи особливих святкувань я знаходжусь у себе вдома, то не тільки дивлюсь, як проходить хода танцівників, але й часто їду до храму Камо подивитися, як відбуваються танці там. Екіпаж я наказую поставити в тіні великих дерев. Дим від соснових факелів стелиться по землі, і в мерехтінні вогнів шнури на безрукавках танцюристів та блискучий глянець їхніх верхніх одеж здається ще красивішим, ніж при денному світлі.

А от ще одна річ, що чарує, – це коли танцівники танцюють під звуки музики, а дошки мосту перед храмом аж гудуть.

Дзюрчання води зливається з голосом флейти. Мабуть, навіть самі боги слухають таку музику.

Серед танцівників був один на посаді то-но чюджьо. Він щороку брав участь у танцях, і кожного року я ним особливо захоплювалась. Нещодавно він помер, і кажуть, що його дух з’являється перед мостом біля верхнього святилища Камо. Мені здалося це таким страшним, що я навіть без усілякого бажання почала дивитися танці, але потім настільки захопилася, що забула ті історії і продовжувала дивитися танці із задоволенням.

– Але як все ж таки сумно, коли закінчується свято в храмі Івашімідзу! – сумувала одна із фрейлін. – Було б добре, якби танцівники ще раз затанцювали в палаці, як це буває після свята Камо. А так вони отримають винагороду, і на цьому все закінчується. Як прикро!

Почувши це, імператор сказав:

– Я накажу їм затанцювати ще раз!

– Невже це правда, правителю? – вигукнула дама. – Яка це радісна для нас новина!

Фрейліни оточили імператрицю і стали її сильно прохати:

– Будь ласка, попросіть імператора і Ви також, а то ми боїмось, він не захоче і передумає!

Ось таким чином нам випало велике щастя. Нам знову випала можливість помилуватися танцями, коли танцюристи повернулися з храму Івашімідзу.

Але, чесно кажучи, фрейліни не дуже вірили, що це збудеться. Та раптом нам повідомили: імператор викликав танцівників для вистави. При цій новині дами сильно зраділи. Вони почали кудись поспішати, чіпляючись одна за одну, у палаці панувала метушня. Ті, що знаходились у своїх опочивальнях, кинулися в палац; вигляд у них був просто ошалілий. Навіть не звертаючи уваги, що на них дивляться придворні, гвардійці, охорона та інші, вони на бігу закидали догори довгі шлейфи. Глядачі помирали від сміху!

146. Після того, як канцлер Мічітака пішов з цього світу

Після того, як канцлер Мічітака пішов з цього світу, у палаці відбулися великі зміни, запанувало сум’яття. Імператриця більше не відвідувала імператора і оселилась у Малому палаці на другому проспекті.

Безумовно, зміни не оминули й мене. Я вже довгий час знаходилась у себе вдома, але так хвилювалася за імператрицю, що не знаходила собі місця від неспокою.

До мене навідався другий начальник першої гвардії Цунефуса і почав зі мною говорити про те, що відбувається у світі.

– Сьогодні я був у імператриці. Все так красиво, але так сумно в неї в палаці. Придворні дами прислужують їй, як і раніше, у парадному вбранні. Шлейфи, китайські накидки – одним словом, все, як заведено, ще й відповідно до пір року. Штора з одного буку була піднята, тому я міг заглянути вглиб кімнати. Вісім чи дев’ять фрейлін сиділи там у церемоніальних позах. На них були накидки кольору зів’ялого листя, блідо-червоні шлейфи і плаття бляклих відтінків айстри.

Високі трави заглушили сад перед палацом.

– Чому ви не накажете зрізати траву? – запитав я.

Хтось відповів мені (здається, це була пані сайшьо):

– Імператриця бажає милуватися осінніми росами.

«Скільки ж у цьому душевної тонкості!» – подумав я із захопленням.

Багато хто з придворних дам говорив мені: «Шкода, що Шьонаґон немає із нами, особливо зараз, коли імператриця живе в цьому сумному помешканні. Імператриця була впевнена, що Шьонаґон залишиться з нею, не дивлячись ні на що. Але виходить, вона помилялась».

Мабуть, вони хотіли, щоб я передав вам їх слова. Підіть туди! Палац полонить сумною красою. Які гарні піони, посаджені перед верандою!

– Ні, там мене всі ненавидять, і я їх терпіти не можу! – вигукнула я.

– Не гарячкуйте так, – посміхнувся Цунефуса.

«Але що ж думає імператриця про мене?» – стривожилась я і поквапилась до неї.

Імператриця, як завжди, зустріла мене з прихильністю, але я почула, як шепочуться поза моєю спиною інші придворні дами.

– Шьонаґон – пособниця Лівого міністра, і тому є докази…

Але варто мені було зайти до кімнати, як вони одразу припинили розмову і поквапилися розійтись врізнобіч. Мене явно уникали. Я не звикла до такого ставлення, і тому мені стало дуже важко. Я знову повернулася додому, і хоча імператриця багато разів кликала мене до себе, я не з’являлася перед її очима ще довго. Мабуть, уже при дворі ходили чутки, що я тримаю сторону лівого міністра.

Багато днів поспіль імператриця не посилала жодної звістки. Проте все ж таки старша служниця принесла мені листа.

– Це вам від імператриці, – прошепотіла вона. – Вона відправляє вам цього листа таємно, через пані сайшьо.

Навіть тут, у стінах мого будинку, служниця ніби ховалася від чужих очей. Це було жахливо!

Схоже, що листа написала сама імператриця, своєю рукою. Поки я розкривала його, серце в мене тріпотіло. Але аркуш паперу був чистий. У листі була лише пелюстка гірської троянди, на якій написано: «Я без слів люблю».

Яке було полегшення після багатьох днів туги. Служниця подивилася на мене:

– Всі дивуються, чому ви до нас не приходите. Імператриця постійно вас згадує. Чому ж ви не повертаєтесь у палац? У мене тут по сусідству ще є справи, то я пізніше зайду до вас за відповіддю.

Я сіла писати вірша імператриці, але все ніяк не могла пригадати, звідки були ті рядки: «Я без слів люблю».

– Хіба не дивно! Хто ж не знає цієї давньої пісні. Ось-ось, здається, згадаю, але ніяк не можу…

Молоденька служниця, що сиділа якраз переді мною, сказала:

– Ця пісня – «Про воду, що тече під землею».

І справді! Як я могла забути? Смішно, що така молода дівчинка підказала мені вірш.

І відправила лист у відповідь та й сама пішла туди. Я не знала, як імператриця прийме мене, а тому сховалася за церемоніальною завісою.

Імператриця помітила це і запитала:

– Ти що, новенька тут? – засміялася вона. – Не подобається мені цей вірш «Про воду, що тече під землею», але саме він, на мою думку, гарно виражає мої почуття до тебе. Коли я не бачу тебе, ніщо мене не радує.

В імператриці я не помітила і краплі