Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

потім миттю збігли на третій поверх, до дев’ятої квартири, яку знайшли на Новий рік.

— Я б охоче заглянула ще до якоїсь квартири.

— Вибирай, яка тобі до вподоби, — запропонував Еда, ніби був грандом чи власником маєтку.

— У такому разі нам слід піднятися до службового приміщення по ключі.

— Не треба. — Еда витяг з кишені в’язку ключів із матового заліза й визивно задзеленчав ними перед моїм носом.

— Що це?

— Комплект ключів від усіх квартир, мешканці яких евакуйовані.

— Ти вкрав їх з кабінету Станіслава?

— Не я, а Тіборова банда. Ті веселі хлопці й дівчата одержали ключі за пачку сигарет від якогось двірника, наробили дублікатів і тепер продають. За цю в’язку наша люба Ріта правила дві сотні.

— Ну, давай вже скоріше кудись увійдемо, мені холодно, та й спрага мучить!

Еда відімкнув заражену квартиру номер 10, що була схожа на нашу дев’яту.

В панельних будинках усі квартири схожі як дві краплини води. Там було холодно, як у трупарні, а прогріти її було нічим. В одинадцятій квартирі нам не сподобалися сині килими, від них віяло холодом, у дванадцятій було досить тепло, але на ліжку просто в формі й черевиках спав Польда Штрунц. Далі ми не пішли — повернулись до нашої обжитої ще з Нового року дев’ятої квартири. Еда ввімкнув у спальні електричний камін… Я люблю тепло! Але перш ніж залізти до Еди в ліжко, я набрала повну торбинку жовтавого мазутового порошку. Зварю собі «м’ясця»… а може, приготую щось інше.

Ми кохалися, мов леопардиця з леопардом на розпеченій африканській луці, хлюпалася разом у переповненій гарячою водою ванні, холодну воду пили кухлями, заїдаючи її консервованими абрикосами, яких у комірчині дев’ятої квартири було безліч.

Додому я встигла раніше від Станіслава, перед тим забігши для певності ще й до комунальної квартири. Ну, що я зварю сьогодні своєму чоловікові? Леопардиця знову повернулася до плити… Нічого, розігрію брикет мороженого шпинату, Станіслав любить овочі, вони будуть готові за п’ять хвилин, як, до речі, і яєчня.

Коли згодом прийшов на комунальну кухню вечеряти, Станіслав лише кинув на мене оком — я саме затягла все тіло еластичним бинтом. Станіслав безумовно це помітив, але тільки сказав:

— Чи не здається тобі, люба, що ми щодня вечеряємо шпинатом з яєчнею?

— Я б охочіше запекла фазана в мигдалевій підливі, але за твою зарплатню… — огризнулася я, аби він більше не чіплявся. Чоловіків треба тримати в руках.

Після вечері ми ще трошки подивилися в клубі разом з усіма телевізор, хоча я б радше потанцювала… Леопардиці ще не хотілося спати. З цими біляками страшенно нудно. Станіслав, Міхал, Павла й Тіна, яка вже починала потроху буріти, сиділи на канапі, мов кури на сідалі. В Еди був надзвичайно цнотливий вигляд, здавалось, Еда ще не втратив надії перемогти те своє звірятко… Він завжди хоче мати все найкраще.

Оскільки танцювати нікому не хотілось, я розлютилася й почала танцювати сама… Станіслав підвівся, аби відвести мене додому.

— Але ж зараз тільки дев’ята…

— Ходімо, — проказав він тоном, у якому відчувалася загроза. В такі хвилини йому краще не суперечити. У чоловіків бувають миті, коли треба робити все по-їхньому.

Вдома він запхнув мене до ванної, вимовивши одне єдине слово: «Роздягайся!», причому надзвичайно тихо. Я вже розуміла, що за цим буде, але не пручалась. Тримаючи ліхтарик у зубах, я стягла з себе сукню в холодному, напівтемному приміщенні ванної. Там, двома поверхами нижче, в солодкій дев’ятій квартирі, у ванній, усе світилося й зігрівало…

Станіслав увійшов до ванної кімнати напівроздягнений, зате в чорному гумовому фартусі, мов різник або кат.

— Ще сьогодні вранці ти мала майже пристойний вигляд, — промовив він і з огидою тицьнув пальцем у мого коричневого БЗУ на плечі. — Де це ти знову підхопила?

Він говорив уже не так тихо, і я перестала його боятись.

— Я лишилась голодною після твого екохліба й спрагла від порахованих тобою склянок води!

— Цю буру гидоту слід негайно знищити!

— Збираєшся збити її дрючком?

— Думаю, ти на таке заслуговуєш.

— Невже ти насмілишся зробити це? — засміялась я йому в очі, але тут-таки схаменулась.

Він перехилив мене через край ванни і почав натхненно працювати: розтирав мене долонями, тиснув і тер, але то був не масаж, а скорше щось на зразок відбивання м’яса. Станіслав був страшенно дужий, він шкріб мене й періщив, обливаючи крижаною водою. Станіслав гамселив мене, доки в мені все перевернулось і я почала випльовувати з себе рештки БЗУ. Тіло палало вогнем, а коли почали лопати пухирі… було найстрашніше.

Потім він розтер мене рушником, одяг у нічну сорочку й відніс до ліжка. Я відчувала себе зовсім знесиленою… Але при цьому спокійною й чистою — ніби в мені зажевріло якесь світло.

СВІТОВЕ ПОШИРЕННЯ БУРОЇ ХВОРОБИ! З географічного погляду воно в загальних рисах відповідає зараженню окремих країн мазутом. Найбільше зазнали промислові регіони Європи й Америки, в менш розвинених країнах Азії, Африки, Південної та Центральної Америки виникнення БЗУ спостерігається лише спорадично, незараженою виявилася лише Антарктида.

Становище населення, що постраждало від зараження, ускладнюється браком енергії, бо перестала працювати більшість теплових електростанцій і котелень (досі вони працювали на вугіллі, нафті, природному й світильному газі). Тим часом, якщо, наприклад, СРСР, Швеція, Норвегія й Фінляндія мають достатньо гідроелектростанцій, то в країнах, де переважають атомні електростанції (Англія, Франція, ФРН, Бельгія, Голландія), відчувається енергетичний голод, суворе обмеження електроенергії створює під час сильних морозів серйозні проблеми. Тому варто прислухатися до поради лікарів: «Рухайтеся по квартирі регулярно, але не забагато. Молоко для дітей нагрівайте власним тілом. Не залишайтесь протягом тривалого часу