Читати книгу - "Тарзан, годованець великих мавп, Едгар Райс Берроуз"

Впоравши свою роботу, матроси вернулися до човна й швидко попливли до “Стріли”.

Бриз відчутно посилився, а що димок на обрії став хмарою, то заколотники, не зволікаючи, підняли вітрила й помчали не південний захід.

Тарзан, який зацікавлено спостерігав усе, що відбувалося, почав розмірковувати про дивні дії цих кумедних істот.

Він намагався вгадати: що ж там, у закопаній скрині?

Якщо скриня цим людям не потрібна, чом вони не кинули її у воду? Це було б простіше!

“Ага! — подумав він. — Те, що в скрині, їм потрібне! Люди сховали її тут, тому що сподіваються вернутися по свій скарб!”

Тарзан зістрибнув додолу й заходився оглядати землю довкола могили. Чи не загубили ці істоти чогось, що могло б йому придатись? Невдовзі він знайшов лопату під хмизом, який матроси накидали на могилу.

Він схопив знаряддя й спробував орудувати ним так, як працювали матроси. Виявилося, що заняття це не з приємних, бо лопата ранила його босу ногу, але він уперто трудився, аже поки частково не відкопав мертве тіло. Тарзан витяг трупа з могили й відклав набік. І копав далі, доки дістався скрині. Тоді витяг і скриню з ями й поставив поруч небіжчика. Засипав яму від скрині, поклав трупа назад в могилу, а потім, коли засипав землю і притрусив хмизом, заходився поратись біля скрині.

Четверо матросів знемагали нещодавно під її тягарем. А велет Тарзан підняв скриню так легко, як звичайна людина підняла б порожнього ящика, закинув лопату на мотузці за спину й поніс свою здобич у найглухіший закутень джунглів.

З такою незручною ношею Тарзан не міг вільно мандрувати по деревах, тому йшов стежками, і то порівняно швидко.

Кілька годин він прямував майже несхибно на схід, поки не дійшов до непроникної стіни із сплутаних і переплетених рослин. Тоді виліз на нижні гілки й ще за чверть години виринув у амфітеатрі мавп, де ті збираються для нарад і виконання обрядів думдум.

Він почав рити в центрі галявини неподалік барабана чи то вівтаря. Це була праця, тяжча за вибирання свіжоскопаної землі, але Тарзан був наполегливий і ревно працював, аж поки втішився виглядом ями, досить глибокої, щоб заховати в ній скриню від сторонніх очей.

Навіщо ж він виконував усю цю роботу, не знаючи, що там, у скрині?

Лісовик Тарзан тілом і духом був людиною, але виховання та обставини прищепили йому чимало мавпячого. Свідомість підказувала йому, що в скрині є скарб, а то б люди її не ховали. Мавпяче виховання спонукало його наслідувати все нове і незвичайне, а природна цікавість, однаково притаманна і людям, і мавпам, підохочувала його відкрити скриню й роздивитися її вміст.

Але важкий замок і міцне металеве окуття ніяк не поступались ані його кмітливості, ані величезній силі, тож Тарзан змушений був закопати скриню, так і не вдовольнивши своєї цікавості.

Поки Тарзан, полюючи і вгамовуючи голод, вернувся до хатини, вже зовсім смеркло.

Маленьку оселю заливало світло. Клейтон знайшов цілу бляшанку з гасом, яка простояла упродовж двадцяти років: це була частина запасів, залишених лордові Грейстоку Чорним Майклом. Лампи також були придатні до вжитку, тож хатина постала перед очима вкрай здивованого Тарзана освітленою зсередини. Там було світло, наче вдень! Юний лісовик не раз намагався з’ясувати справжнє призначення ламп. Читання і малюнки пояснили йому, в чому річ, але лишалось незрозумілим, що треба зробити з тими лампами, аби змусити їх виробляти дивне проміння, яке — це можна було збагнути з деяких малюнків — вони випускали на довколишні речі.

Він припав до найближчого від дверей вікна і побачив, що хатину розділено навпіл грубою загорожею з гілля та вітрильного полотна.

У передній кімнаті було троє чоловіків. Двоє старших завзято сперечалися, а молодший, що сидів на саморобному ослінчику, прихилившись спиною до стіни, заглибився в читання однієї з Тарзанових книжок.

Тарзана чоловіки не дуже цікавили, тож він відійшов до другого вікна. Там була дівчина. Яке чудове обличчя, яка ніжна білосніжна шкіра на тому личку!

Дівчина писала біля вікна за Таргановим столом. У дальньому кутку кімнати, влігшись на оберемкові трави, спала негритянка.

Цілу годину, поки юна красуня писала, Тарзан не відривав від неї спраглих очей. Як хотілось йому заговорити з нею! Але він не зважувався на таку спробу, не бувши певний, що дівчина зрозуміє його краще, ніж нещодавно молодий чоловік, та й боявся злякати її.

Нарешті вона підвелася, лишивши рукопис на столі, підійшла до ліжка й заходилася поправляти постіль з м’яких трав. Потім розпустила шовкову хмару золотавого волосся, яке облямовувало її голову. Воно огорнуло її овальне обличчя мерехтливим водоспадом, який палав, неначе матове золото в променях штучного сонця, і хвилями скочувався нижче тонкого стану.

Тарзан був зачарований. Дівчина загасила лампу, і все в хатині умить окуталося чорною імлою.

Але Тарзан спостерігав далі. Він прокрався впритул до вікна і, дослухаючись, вичікував десь із півгодини. Врешті він був винагороджений, почувши рівне дихання, — дівчина заснула.

Він обережно, по плече, просунув руку між брусками ґрат і нечутно обмацав стола. Врешті пальці натрапили на рукопис Джейн Портер, і тоді, стискаючи дорогоцінну знахідку, Тарзан так само обережно витяг руку назад.

Згорнувши листи в маленький пакунок і засунувши його в сагайдак, юний лісовик м’яко й нечутно, мов тінь, щез у джунглях.

Наступного дня Тарзан прокинувся рано-вранці, і його перша думка була та сама, що й остання напередодні ввечері, - про дивний рукопис, захований у сагайдаці.

Він квапливо витяг ті аркушики, відчайдушно сподіваючись, що зуміє прочитати все, що написала ввечері прекрасна біла дівчина.

Коли ж він позирнув на рукопис, то відчув найбільше розчарування, якого будь-коли зазнавав у житті. Ніколи досі Тарзан не прагнув чогось так сильно, як