Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ, Іван Дмитрик

Читати книгу - "У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ, Іван Дмитрик"

7 151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 72
Перейти на сторінку:

Чоботи мої ще не висохли з попереднього дня і ноги пекли. Я з правила ніколи не роззувався вдень, але тим разом зняв чоботи, переполоскав онучі і повісив біля печі. Сам сів коло вікна і незчувся, як задрімав.

Мені приверзлося, що хата, в якій ми квартируємо, стоїть на високому горбі з видом на Команьчу. Дорогою на тачанках їдуть більшовики. Раптом коні завертають і їдуть прямо на нашу хату. Я хапаю зброю і — в той момент прокинувся. Все ще під враженням сну, я поспішно взувся і крикнув "гостре поготівля". Хлопці глянули на мене здивовано, а Лук, Конарик і Явір почали насміхатися, мовляв, спав п'ять хвилин, а вже робить алярм. Я їм розповів свій сон і далі переконував, що в хаті небезпечно. Вони байдуже махнули руками і сказали, що краще вийти на дощ, ніж слухати моїх теревенів. Та не встигли вони вийти на подвір'я, як з гори Дашова посипалися серії з кулеметів. Ті, що були на порозі, метнулися по зброю. Я вхопив кілька рушниць, вискочив за хату та кинув зброю тим, що були на подвір'ї. Велике щастя, що хата заслонила нас від ворога. Лук зі своїм відділом побіг у бік Туринського на Хрещату, і ворог спрямував туди увесь свій вогонь. Я використав той момент і зі своєю групою попрямував у протилежний бік. Пробігши кусок яром, ми почали обстрілювати ворога і таким чином давали змогу іншим долучитися до нас. Та не всім вдалося вирватися з села. Кулеметник з відділу Лука розгубився і почав бігти то в нашу сторону, то завертати в бік Лука. Ми зміцнили вогонь по ворогові, але він зробив те саме і поцілив кулеметника.

Кілька днів після наскоку поляків на нас, ми вирішили відплатити їм в Команьчі, де вони мали свій гарнізон. На поважну акцію нас було замало, але налякати ми їх могли.

Ми примостилися на горі Дашова з мінометом і трьома кулеметами. Військовий будинок було нам видно як на долоні. Орудувати мінометом ніхто з нас не вмів, і тому ми виміряли віддаль "на око". Коли почало смеркати, ми випустили на пробу один набій і впяли очі в будинок ґарнізону. Долетить чи ні? На нашу радість над хатою знісся великий клубок чорного диму. Міномет був добре наставлений! І тоді ми почали посилати один набій за другим. На придачу наші кулемети з запальними кулями засипали подвір'я фосфорним вогнем. Залога гарнізону попала в паніку і втекла з будинку до бункрів. Так ми обстрілювали їх, аж поки два наші стрільці, на одному з горбів по другому боці Команьчі не вистрілили дві ракети в напрямі села. За весь час нашої "акції" ворог не вистрілив ані разу. Випустивши всі "куферки", ми розібрали міномет і вернулися до табору. За нами залишився знищений будинок і поруйновані бункри. Ворог мав кількох ранених. Такі напади ми повторювали кілька разів. Звичайно вночі, коли падав дощ і було зимно.

Кілька тижнів після приходу варшавської дивізії, в наші сторони прислано ще одну дивізію. Ворог щораз частіше нападав на наші села. Ми в свою чергу мінували мости на дорогах і залізничих шляхах і посилили засідки.

Мінуючи міст на річці Сян, був смертельно поранений ройовий Морозенко. Одна міна вибухла, і на нього впав тяжкий стовп. Він утратив слух і мову. Коли заалярмовані вибухом поляки наскочили на нас, ми не могли забрати з собою Морозенка. Пізніше ми довідалися, що він не прийшов до притомности і за кілька днів помер.

У Явірнику коло Файчеськ, СКВ під командою чотового Гриня та ройового Граба, зазнав великих втрат. В бою поляки взяли в полон двадцять дев'ять новобранців, а одного вбили. Пізніше кількох з них випустили на волю, а решту замкнули до в'язниці.

А СКВ з села Середнє Велике під командою Дороша зробив засідку на поляків в селі Кальниця і там їх добре перетермосив. Кілька днів пізніше поляки спалили Кальницю.

У вересні наш кущ відвідав сотенний Дідик і тоді ми вперше почули, що ворог збирається виселювати наших селян і готує

Я дістав наказ перейти до куща Середнє Велике, де мене приділено до роя Байдака. СКВ нараховував п'ять роїв. Перший рій очолював Соловій, другий — Зелений, третій — Байдак, четвертий — Дуб, п'ятий — Кутик. Чотовим був Дорош, військово-організаційним — Корп, кущовим — Мирон. В рою Байдака я зустрівся і подружив з молодим стрільцем Смерекою. З нашої сотні були ще Снігур і Чиж.

А вже в жовтні, на наказ сотенного Дідика, ми зібралися на Хрещатій над потоком, що пливе до села Суковате. Сотенний ходив сердитий, постукував палицею і воркотів під носом.

До збірки стали усі кущі. В усіх вояків була автоматична зброя, добрі мундири і взуття. Гірше було з шинелями, але майже кожний вояк мав пояс із шкіряною торбою.

Сотенний шкутильгав між вояцтвом. Перегляд тривав довгі години. Хлопці, без плащів, мерзли і цокотіли зубами. Сотенний тикав палицею на торби і пояси та приказував:

— Коли ви замість плащів придбали офіцерські паси і торби, то хай вони тепер гріють вас!

За кілька днів із зібраного вояцтва сотенний Дідик створив бойову сотню в такому складі: чотові — Грань, Корп, Круча, Соловій; бунчужний — Кудияр, сотенний політвиховник — Бойко, чотові політвиховники — Кавка, Микита і Зенко; комендант польової жандармерії — Дорош. Крука призначено сотенним санітаром, а Конарика, Скакуна, Василя і Пасічника (раніш мав кличку — Пательня), чотовими санітарами. Інтендантами стали Човен і Обласний, на місце Хитрого, який лишився в терені. Ройовими стали: Палій, Кора, Райтер, Ославець — в першій чоті; Граб, Байдак, Новий, Найда — в другій; Крамаренко, Зелений, Рібка, Галайда — в третій; Урал, Їва, Кутик, Луговий — в четвертій. Рій складався з дев'ятьох стрільців, десятий — ройовий. Створено теж дві чоти з новоприбулих, на чолі з Прикуєм і Громом. Лайбіда, Коля, Кіса, Річка і Херсонець очолили рої. Ці чоти перейшли під командування Хріна, який організував нову сотню. Деякі з наших стрільців, наприклад, Хитролис і Сухий, залишилися в районі. Наш кухар Голуб перебрав гарбарню на Хрещатій. Мокрий залишився в кущі Чарноти. Старих віком вояків звільнено.

1 ... 42 43 44 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ, Іван Дмитрик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ, Іван Дмитрик"