Читати книгу - "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сьогодні понеділок 30 червня 1986 року. Вчора, 29 червня, в неділю, відбулося фінальне змагання за чемпіонат світу між Західньою Німеччиною і Арґентиною на стадіоні в Мехіко Сіті в присутності 115 000 глядачів. Я дивився на те змагання в телевізії і воно навіяло мені деякі рефлексії та спомини. Змагання виграла Арґентина з рахунком 3:2. Під-час змагання коментатори висловлювалися про стиль-систему гри обох команд. Вони підкреслювали сильну оборону, щільне криття противника німецької команди, а зокрема їхнє обставлювання і намагання, навіть деколи фавлями і гострою грою "заткати" швидкого й ілюзорного найкращого арґентинського нападника, Дієґо Марадону. Це нагадало мені, що по суті ми перебуваючи в Німеччині, перебрали від німців подібний стиль. Щоправда, в той час грали звичайно системою "МВ", що означає 3:4:3, відмінною від теперішньої, але, кінець-кінцем, ті головні засади, на які звернули увагу коментатори, були вже актуальні і в той час. І пригадав я, що з кінцем 1946 і початком 1947 р., коли УССК мав трохи кращі умови, ми найняли на кілька місяців тренера Баєра, змагуна-оборонця оберліґівської німецької дружини "Мюнхен 1860". До цього часу ми грали так званою віденською системою — 5 нападників, середущий помічник, який діяв між наступом і обороною, 2 бічні помічники і 2 оборонці. Баєр переключив нас на систему "МВ", яку вже застосовували тоді, перейнявши від англійців, німецькі футболісти. Як перед тим, коли я грав на бічній помочі, моєю відповідальністю був протилежний криловий (крайник) і здебільшого зона на краю площі, то при цій системі бічний помічник був переміщений в центральну зону, де бічні помічники разом з лучниками з нападу опановували центр площі, включалися і в наступ і в оборону. Колишній середущий помічник був переміщений назад, на ролю штопера, і він разом з двома оборонцями творили останню оборонну лінію.
Та система зобов'язувала кожного перебирати відповідальність за протилежного противника і вимагала щільного криття. Крім того тренер підкреслював потребу контролювати м'яч, коротких подач і комбінацій, виходу на позиції, плянованих акцій і співпраці всіх ліній і поодиноких співграчів. За цей, хоч і короткий час Баєра,УССК зробив великий поступ, зокрема оборонні лінії опанували вказувану нам систему в грі і стали найсильнішою частиною нашої дружини. Та на жаль, матеріяльні умови не дозволили нам на довгий час оплачувати тренера; крім того, нашою Ахілесовою п'ятою були ще й постійні зміни в складі дружини. Тільки п'ять грачів: два брати Кравченюки, Любко Стасюк, Левко Стадниченко і я перетривали всю кампанію УССК-у. їз тих, що затрималися в пам'яті з різних часів були в УССК-у: Турянський, Шеремета, Сорочинський і Древницький — на воротях; в оборонних формаціях — Петрів, Роман Бойко, Циган, Тесяюк; в нападі — Михайло Звонок, Смішкевич, Ахіль Хрептовський, Кирило Митрович, Влодко Благітка, Купецький, Колодій, Паш, Єзерський, Юркевич, Богдан Бойко, Петро Величко та інші, прізвища яких я вже й позабував.
Хоча назва вказувала, що ми Український Студентський Спортовий Клюб, проте не всі наші змагуни були "бона фіде" студентами. Деякі може закінчили середні школи й збиралися студіювати, деякі може звалися студентами, бо жили в той час у Фіріхшулє, що була й студентським гуртожитком, а деяких ми брали просто тому, що ми потребували грачів, яких серед студентів не було.
Здається, з кінцем 1946 року інж. Звонок кудись подався, покинув Мюнхен, і ми втратили мозок нападу. Він, як міг, намагався надавати нашому нападові, який складався з різних індивідуалістів і часто "розгуканих" характерів (як, наприклад, наш найгрізніший, але й нерівний, стихійний Нунас Смішкевич), вигляд певної системи і скоординованости. Без нього наш напад грав системою індивідуальних проривів і методою "вперед". Основною метою Нунаса було — з м'ячем бути десь коло шістнадцятки і бабах: шайба по воротах. А тому що він був добре вправлений і мав сильний стріл, то часто йому щастило і він був у нас постійно "королем стрільців". Більш-менш такою системою грав і Влодко Благітка, а Левцьо Стадниченко був дуже працьовитий, тільки мав слабість дріблювати і, крім того, звичку весь час дивитися під ноги, тому й часто не знав, де він на площі знаходиться і задріблювовався часом поза воротарську чи аутову лінію, за що ми його потім сварили або висміювали.
У 1947 році весною з'явився в Мюнхені Ахіль Хрептовський. Я був близько з ним знайомий в Гогенемсі коло швайцарського кордону зимою 1944-45 років. Звідтіля він переїхав до Пасав, де жила його родина, а до Мюнхена він приїжджав докінчувати свої медичні студії. За так званої першої еміґрації 1939-41 років Ахіль якийсь час був змагуном "Сяну". Він був високий, поставний, але в той час уже зраджував нахил до опасистости і носив уже солідний животик. І хоч він був досить вправний і вдало робив стріл, зате був не дуже повороткий, трохи повільний і не завжди дотримував темно гри. Зате він грав з головою і зайняв позицію Звонка на центрі нападу. Він не тільки "грав з головою", але й умів використати свій живіт. Одного разу на змаганнях з "Чорногорою" в Авґсбурзі наш правий крайник стрілив дуже гарний корнер. Воротар "Чорногори" Дубляниця вискочив до м'яча і зловив його, а Ахіль непомітно попхнув його своїм животом так, що він опинився з м'ячем на землі за ворітною лінією і суддя подиктував до них ґола.
Це був найбільший успіх Ахіля. Але не все для нього кінчилося щасливо, бо, наприклад, на змаганнях у Цуфенгавзені він мав дійсного пеха: в одному моменті він опинився в дуже догідній позиції перед ворітьми противника і розмахнувся до певного стрілу, та нараз його перебіг таки наш грач Петро Величко і забрав м'яч йому просто з ноги й сам стрілив, та ще й перестрілив ворота. Ахіль зі злістю крикнув на нього: "І якої... мами ти мені тут запльонтався". Це почув Андрухович, який з рамени РФК був присутний на тих змаганнях і стояв якраз за ворітьми Цуфенгавзену. За такий нетакт Ахіль дістав упімнення, а пізніше ще й дискваліфікацію.
Ахіль мав неабияку проблему: він жив у Пасав а хотів з нами грати кожного тижня. Саме тоді він готувався до іспитів, його жінка Віра настоювала, щоб він приїздив додому і вчився, а не тратив час на футбол. Крім того, вони
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський», після закриття браузера.