Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Глава 22.

Маргариту Семенівну я спровадили з кухні доволі швидко. А вдалося це мені хитрістю , доволі так простою. Тому, не розумію з чого робив таку проблему Сергій. Ох,хлопчики й дівчатка, напевно я зараз скажу дурість, але цей чоловік з кожним днем мене дивує все більше і більше. Я навіть зробила висновок для себе,що погодившись на цю роботу я зовсім не за тим переживала. Пам'ятаю,думала, що не маю досвіду чи не зможу вжитися і наставник з мене нікудишній. Проте, варто було хвилюватися тільки за своє серденько,яке, надіюсь тільки в моїй голові,почало битися трішечки сильніше.

Але зараз не про це. Розібравшись з Маргаритою Семенівною, точніше,підговоривши Софію, попросити її погратися з нею в МастерШеф,я відправилася на пошуки Сергія. Точніше,я пішла на кухню,де по ідеї він і мав бути. Проте,там я застала вражаючу картину. На столі було накрито на двох і палала одинока свічка. Звідкись взялася фруктова і сирна нарізка,а ще бутилочка червоного вина. Що ж стосується Сергія,то тут він перевершив всі мої очікування. Він стояв в фартусі і все на повну скручував роли. Це вдалося в нього настільки вправно,що мені подумалося, наче він кожен день це робить.

-Надіє,ти,вже прийшла,-не відволікаючись від свого заняття,підійняв він свої очі до мене і на мить там промайнув вогник, який не передбачав нічого доброго,а скоріше всього тільки небезпеку.

-Так..я..я тут,-знову говорю дурницю, тому що,все це мене добряче здивувало і вразило. Проте, думаю, що Сергій вже не здивується моїм вмінням будувати "змістовне" речення.

-Присідай,я вже майже закінчив,-продовжував він мене дивувати. Заворожена цим видовищем,я покірно сіла і не відводила очей від вправних рук Сергія. Цікаво,що ще доброго і приємного він вміє ними робити..хоча,про що це я.

Чекати на вечерю довелося недовго. Сергій впорався доволі швидко і вже десь через півгодини, після того,як я зайшла на кухню,ми прийнялися за роли.

-Мммм..так смачно,признавайся,де навчився так смачно готувати,-спробувавши декілька шматочків,невтрималася я від запитання. Хоч за столом і не прийнято говорити,але келих вина вже зробив своє,стерши всі кордони. Ми більше не зверталися один до одного на ви і все виглядало,наче справжнє побачення. Тому,я дозволила собі поговорити з босом, трохи кокетливо, думаю, що гірше від цього не буде.

-Це просто хоббі чи талант,вважай так,як тобі більше подобається. Я навіть в юності хотів стати кухарем і відкрити свій невеликий ресторанчик,-роблячи ковток вина, вкотре здивував мене Сергій своєю відповіддю.

-Серйозно,-перепитую я,-Тобто це трохи не поєднується з тим, що я знала до сьогодні про тебе,-виправляюся я і додаю,-А чому тоді ним не став?

-Ну,це було якось не дуже серйозно. Та й це так, мрії молодості і просто дурниці,не будемо в це заглиблюватися,-по виразу обличчя Сергія було видно, що не все так у цій ситуації чисто. Думаю, що в його мрію добряче втрутилися батьки і знайшли добрий важель, щоб його переконати. Але ці припущення я залишила при собі, натомість запитала:

-А,на данний момент,не виникало більше бажання відкрити,вже ж, власний ресторан?

-Цей бізнес дуже хиткий, тому,ні,-коротко відповів він і я зрозуміла, що далі цю тему не варто продовжувати.  А й справді,ми перший день тільки нормально один з одним спілкуємося,а я вже в його душу хочу влізти.

-Це все мені трохи нагадало про батька. Він, також,полюбляв готувати для мами, хоч і робив це дуже рідко. Але скажу по секрету,те, що він готував завжди було смачніше,ніж у мами,-намагаюся я непомітно перевести тему.

-З цього приводу можу сказати, що їжа завжди смачніша, якщо хтось її приготував саме для тебе,- якось не дуже весело прозвучало.

-За це і вип'ємо,-підіймаю я келих і роблю ще один ковток вина.

Да, усвідомлення того, що ми дуже мало знаємо один про одного, різко накрило з головою. І чому я раніше про це зовсім не думала. Просто склала якусь дурну суб'єктивну думку про Сергія по першому враженні і зовсім не намагалася дізнатися його більше. Можна сперти це на те, що людям властиво помилятися,але невже я не могла раніше усвідомити свою помилку і нарешті навчитися не тільки на своїх помилках.Скільки всього б тоді було б не сказано, скільки б всього сталося б по-іншому.

Остаток вечора ми провели вже за не такими важкими темами. Просто говорили.Як то кажуть, про все і ні про що.

Далі я взялася мити посуд, хоч Сергій і запевнив мене,що сам поприбирає,бо на вечерю він мене покликав. Проте,я хотіла йому хоч якось та й віддячити. І не побоюся сказати, що такої смакоти я вже дуже давно не їла.

Коли вже було вимитим і чистим,сенсу залишатися на кухні, більше не було. Ми рушили на другий поверх і, хоч як все чудесно не пройшло,але в мене защемило в серці. Тому що,все підійшло до логічного завершення. Ми зараз розійдемося в різні кімнати,так як і належить зовсім чужим людям і так буде правильно. Але чому ж мені так не здається.

Добре, що моя кімната перша на другому поверсі. Я хапаюся за ручку,наче за рятівний круг, здається, що ще мить і я просто розридаюся. Чого не варто робити, щоб не зіпсувати магію цього дня.

-Що ж, дякую за все і надобраніч,-видавлюю з себе усмішку,слабку,але все що можу і повертаю ручку.

-Надіє,а ти не хочеш ще декуди сходити,-його раптова пропозиція для мене зараз, наче ковток свіжого повітря.

-Не проти,-випалюю це, навіть не думаючи приховувати свою настільки щасливу реакцію на його слова.

-Тоді йдемо,-бере він мене за руку і веде вперед. Навіть,на мить,в моїй голові спалахує думка, що якщо він поведе мене в спальню,то я зовсім і не проти. Не засуджуйте мене суворо,я доросла жінка і,що вже таки добре зрозуміла в цьому житті. Так це те, що не варто боятися своїх бажань і краще пошкодувати про те, що вчинив,а не про те, що не наважився.

Коли ми дійшли майже в кінець коридору і були в кроці до дверей,які вели в спальню Сергія,я вся напружилася. Впевнена, що він це відчув,бо все ще тримав мене за руку. І можливо мені здалося або почулося,що він хмикнув,коли ми пройшли цю кімнату і пішли в святі святих. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍