Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Розділ 18

Ближче до полудня наступного дня я почула сигнал машини Тейлора і вийшла прийняти замовлення. Він вискочив з машини, підняв мене на руки і закружляв. Я розсміялася його пориву. Щойно поставив мене на землю, Тейлор поклав долоні мені на щоки і поцілував. Довгий, ніжний поцілунок був неймовірно приємним, але не карколомним. Хоча карколомного з мене поки що вистачить, я від цього й так ледь тримаюся на ногах останнім часом.

- Я сумував, - вимовив Тейлор з посмішкою, нарешті відпустивши мене.

- Ми не бачилися всього кілька годин.

- Ти, Мел, - ткнув він у мене пальцем, відчиняючи багажник своєї вантажівки, - з тієї категорії дівчат, яку спробувавши одного разу, починаєш її потребувати, як дозу.

Я посміхнулася від такого порівняння. Тейлор почав вивантажувати діжки з рослинами. У задній кишені шортів у мене задзвонив телефон. Я витягнула його з кишені й відповіла на дзвінок подруги.

- Привіт, Мел, - радісно промовила Джемма. Відтоді, як вони помирилися з Калебом, подруга знову стала життєрадісною, як і раніше.

- Привіт.

- Я довго говорити не буду, тому що ми в магазині. Але хочу запросити тебе до нас наступної суботи. Ми святкуватимемо наше возз'єднання і купівлю квартири. Я нарешті перетворила цей сірий барліг на нормальне житло. - На задньому плані почувся приглушений голос Калеба і Джемма відповіла йому: "Я знаю, малюче". Потім вона повернулася до розмови зі мною: - Загалом, подруго, наступної суботи о сьомій зустрічаємося в нас.

- У сенсі післязавтра?

- Ні, наступного тижня.

- Джемма... - Я дивилася на потрісканий асфальт, не знаючи, як запитати про те, що хвилювало мене найбільше. Я проковтнула клубок, що утворився в горлі. - А хто ще буде?

- Він буде, - тихо промовила Джемма. - Мел, я не можу його не запросити, він мій брат.

- Так, звісно, - швидко відповіла я, ігноруючи серце, яке намагалося пробити грудну клітку. - Я вже в нормі.

Повисла нетривала тиша.

- Точно? - обережно запитала Джемма. - Бо якщо це не так, ти можеш поговорити зі мною. Але я не можу когось із вас не запросити. Ви - найдорожчі люди для мене, і мені важливо розділити такий момент із вами.

- Так, я розумію, - тремтячим голосом сказала я. - Я буду там. - Почувши гуркіт поруч, я подивилася на те, як Тейлор закривав багажник машини, вивантаживши всі рослини, і мені спала на думку гарна ідея. - Слухай, Джем, а плюс один допускається?

- Вітається, - відповіла вона, і я почула посмішку в її голосі. Ми ще трохи помовчали, а потім вона сказала із зітханням. - Мені шкода, що у вас нічого не вийшло з Роном.

Згадка його імені пронизала тремтінням усе тіло, не торкнувшись слізних каналів. А це вже був добрий знак, вірно? Я не відповіла на її зауваження, і Джемма вирішила, що потрібно продовжити.

- Ти ж знаєш, що завжди можеш поговорити зі мною?

- Знаю, - тихо відгукнулася я.

Знову перевівши погляд у бік Тейлора, я побачила, що він сперся на вантажівку і, поклавши руки в кишені, поглядав на мене. Я була вдячна тому, що він давав мені простір.

- Гаразд, мені час іти, - знову бадьорим голосом сказала Джемма.

- Мені теж. Бувай, Джем.

- До зустрічі в суботу, - відгукнулася подруга і закінчила дзвінок.

Я підійшла до Тейлора. Він розкрив обійми, і я, не зволікаючи, в них поринула.

- Важка розмова? - запитав він, вказівним пальцем намагаючись розгладити на моєму лобі зморшку.

- А, так, - відмахнулася я. -Ти зайнятий наступної суботи?

- Для тебе я завжди вільний, - із широкою посмішкою відповів він.

- Тоді ми запрошені на новосілля до моїх друзів.

- Ого, ти вже готова познайомити мене з друзями? - з удаваною бравадою запитав він.

- Поки ще ні, але, думаю, буду готова до наступної суботи.

Тейлор розсміявся.

- Тоді я буду дуже старатися весь цей час.

Увечері, коли я вже влаштувалася в ліжку з книжкою, мені прийшло повідомлення.

Тейлор: Не спиш?

Мел: Читаю

Тейлор: Що саме?

Мел: Книгу

Тейлор: Смішно) Яку?

Мел: Дивна дівчинка, яка закохалася в мозок

Тейлор: Це ти про себе? А книжка як називається?

Я розсміялася його дотепному зауваженню, і зловила себе на думці про те, що з Тейлором за останні кілька днів я сміялася більше, ніж за останній місяць.

Мел: Це і була назва книжки, розумнику.

Тейлор: Цікава?

Мел: Дуже

Тейлор: Про що?

Я закотила очі. Описувати все, про що я читала, було б виснажливо, тому просто зробила скріншот екрана з анотацією і відправила йому. За кілька хвилин отримала повідомлення.

Тейлор: Ну-до-та

Мел: Не погоджуся. А яку книгу читаєш ти?

Замість відповіді Тейлор надіслав запитання:

Тейлор: Можу я зателефонувати?

Мел: Звичайно.

Щойно я надіслала останнє повідомлення, на екрані висвітилося ім'я Тейлора. Я відповіла на дзвінок:

- Привіт, Тейлоре.

- Ну, привіт, Лютик, - відгукнувся він. Голос звучав приглушено, ніби Тейлор лежав.

- То яку книжку ти читаєш, Тейлоре?

Він зітхнув.

- Напевно, мені має бути соромно говорити це, але я за все своє життя прочитав не більше п'яти книжок, не рахуючи обов'язкової літератури для університету.

- О, хлопче, так ти зовсім позбавлений інтелекту, - піддражнила я.

- Гей, дай мені шанс, - заперечив він. - Я дивлюся "Discovery" і "Animal planet". Можеш мене випробувати.

- Ти ж не машина, щоб тебе випробовувати, - зі сміхом сказала я.

- Хоча в деякому питанні я все-таки машина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍