Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Ти задушиш мене, — тихо пробурмотів Гордій.

— Вибач, — сказала я та подивилася на нього. — З тобою все добре? Ти цілий?

Я почала стурбовано торкатися своїми пальцями його обличчя та розглядати. Він лише закотив очі й трохи відвернувся від мене. Я бачила, що він надто напружений, тому швидко поцілувала його в губи та знову міцно обійняла.

— Поліно, перестань! На нас і так всі дивляться. Ти вже починаєш перегравати з цим удаваним хвилюванням.

— Що? — спитала я і насупилася.

— Кажу, що ти чудово зіграла. Молодець! — роздратовано сказав Гордій і відійшов від мене. — Публіка у захваті!

Я розгублено подивилася на нього, а він просто розвернувся і пішов геть, залишаючи мене посеред треку. Звісно, розуміла, що він буде злим, але ж не настільки, щоб подумати, що моє хвилювання було несправжнім. Я важко видихнула і попрямувала назад до трибуни. Мене зустрів захоплений погляд Аріни.

— Це було так, наче у фільмі! — вражено сказала вона. — Він вистрибує з вогню, а ти схвильовано біжиш до нього та обіймаєш, а потім ви цілуєтеся. Упевнена, що весь інтернет буде у ваших фотографіях та відео. Я навіть зняла декілька. Показати?

— Не треба, — буркнула я, відчуваючи образу. — Він вирішив, що я вдавала.

— Оу! А хіба ні? — спитала сестра, а я кинула на неї різкий погляд. — У вас же фіктивний шлюб.

— І що? Це не означає, що я не маю хвилюватися через те, що мій чоловік мало не помер! І байдуже, що фіктивний.

Аріна видихнула та нахилилася ближче до мене. Я ж уважно зазирнула в її блакитні очі.

— Він подобається тобі, — сказала вона. — Може, ти вже навіть закохалася у нього?

— Не говори дурниць! — обурилася я. — Він... Він просто міг померти!

— Але ж не помер.

— Так, я вже не можу тут! Мені терміново потрібно додому.

Я спустилася з трибуни на трасу та остаточно вирішила піти геть звідси. Байдуже на того Гордія! Я не збираюся більше коли-небудь хвилюватися за нього. Нехай навіть згорить на цих своїх довбаних перегонах. Я була така зла та ображена на нього. Замість того, щоб заспокоїти мене та переконати, що все добре, він звинуватив у тому, що я нібито грала на публіку. Я відчула, що хтось торкнувся моєї руки та налякано відскочила. Коли обернулася, то побачила Антона.

— Чого ти лякаєшся? — спитав він, мило усміхнувшись.

— А ти чого так підкрадаєшся? — буркнула я, примруживши очі. — Що треба?

— Ух, яка злючка! — Антон знову засміявся. — Хотів сказати, що тут ввечері буде вечірка.

— Вечірка?

— Завжди після заїзду організатори влаштовують святкування. Ти не знала?

— Гордій не говорив про це. Хоча знаєш, він майже нічого мені не говорить. Егоїстичний придурок.

— О! А мені здавалося, що ти хвилювалася за нього. Так вибігла на ту трасу, наче боялася, що з ним щось сталося.

— З ним уже давно щось сталося, — сказала я та покрутила пальцем біля скроні. — Інакше складно пояснити його дурнувату поведінку.

— Він образив тебе? — спитав Антон, уважно дивлячись мені в очі. — Гордій трохи різкий, а тут його ще сильно розізлила ця ситуація з заїздом. Він хотів бути першим, а приїхав четвертим. До того ж втратив очки, а це суттєво вплине на загальний рахунок.

— І що? Я ж не винна, що йому не вдалося перемогти в першому етапі. Він мало не помер, але це його зовсім не хвилює.

— Якби все було чесно, то він би так не злився. Єгор намагався усунути його, і йому це майже вдалося. Годі про це! То ви, — Антон глянув на мою сестру, — залишитеся на вечірку?

— Я точно пас! — голосно сказала Аріна. — На мене чекає захопливий документальний фільм про розкопування гробниць.

— Вау! — здивувався хлопець. — Ніколи не бачив такого.

— Ти багато втратив. Я можу порекомендувати тобі декілька цікавих фільмів на таку тематику...

І поки вони двоє знайомилися та обговорювали фільми, я попрямувала до виходу. Мені хотілося якнайшвидше опинитися вдома, щоб закритися у своїй кімнаті та не бачити більше того невдоволеного обличчя Гордія. Голова сильно боліла через хвилювання та стрес. Давно я так не нервувала. Я стояла біля автівки сестри й чекала на неї. Та вона чомусь не поспішала, бо була надто сильно захоплена розмовою з Антоном. Я лише втомлено сперлася до автомобіля та підняла голову в небо. Воно було таким чистим, без жодної хмаринки.

— Я передумала! — крикнула біля мене сестра. — Ми залишаємося на вечірку.

— Що? — здивувалася я. — Ти не любиш вечірки!

— Ця має бути цікавою. Ходімо! Антон сказав, що хоче показати мені якусь стару знахідку. Вона в його гаражі.

Сестра побігла назад до Антона, а я ж утомлено попленталася за ними. Вони прямували дорогою вверх, аж доки не дійшли до ряду металевих гаражів. Майже всі вони були відчиненими. Я бачила декількох учасників та їхні команди.
Антон зайшов у один із гаражів.

— Тепер потрібен новий автомобіль, — почула я голос Гордія.

Він стояв біля своєї побитої машини та дивився на неї. Я ж просто сперлася до металевих дверей, оглядаючи гараж. Тут було не надто привабливо. Багато незрозумілих приладів та інструментів, які я вперше в житті бачила.
Антон проігнорував Гордія і повів Аріну до якоїсь тумби. Я почула голосний дівочий сміх за своєю спиною, а коли обернулася, то побачила красиву дівчину з довгим світлим волоссям. Вона сиділа на капоті автомобіля в такому костюмі, як і в тих усіх гонщиків. Вона що, теж таким займається? Це для мене взагалі стало відкриттям, бо я чомусь не думала, що жінки беруть участь в перегонах.

— Це Стелла, — раптом заговорив біля мене Гордій, що я аж здригнулася.

Я перевела свій погляд на нього. Він же сперся на одвірок навпроти мене, розглядаючи моє обличчя.

— Дякую! Дуже потрібна мені інформація, — буркнула я. — Як же я буду жити, якщо не знатиму, як називається ця дівчина?

— Ти злишся?

— Ні, звісно ж! Я всього лише вдаю. Як і завжди.