Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

Розділ 20 РИТА

— Спасибі, — стримано дякую я помічникові тренера, коли він повертає мої рекомендації з нотатками від свого начальника.

З Іраклієм ми стали дружні, помічник тренера присутній у центрі частіше, ніж його начальник. Ми з ним навіть іноді дивимося культові випуски реаліті—шоу, коли я залишаюся на чергуванні під час тренувань. У нас повна ідилія, коли обговорення доходить до "Битви екстрасенсів".

Минулий тиждень міг би розставити все по місцях, — з огляду на те, як ми розпрощалися з Резником того ранку, — але для мене світ догори дриґом перевертається, коли бачу капітана "Скалозубів", а він уважно дивиться у відповідь.

На огляди він не з'являється, і ми більше не розмовляємо.

Він, щоправда, ніколи не відводить погляду, коли між нами виникає зоровий контакт, і я почуваюся паршиво й невпевнено — бо змушена відвертатися і вдавати, що я чимось зайнята.

Тому до мінізборів перед від'їздом на матч із "Лос Рейєс" я готуюся як до тортур.

Мені доведеться багато говорити, оскільки мета зборів — це зрозуміло передати рекомендації щодо моторики активних гравців, щоб уникнути найімовірніших травм для хокеїстів, зважаючи на особливості кожного.

Власне, це — ключова частина моєї роботи. Це точно не нова практика, але у мене перевага у вигляді свіжого погляду на повторні травми та м'язову пам'ять.

— Так, я пішов, а ти сама, — погладжує брови Корній і прямує до виходу. — Вони тебе, до речі, на арені чекають. Сказали, що немає часу йти в інший корпус після тренування.

Я машинально пересуваю ногами, минаючи коридор за коридором, і кров холоне з кожним кроком. Мало того, що Корній кинув мене, так ще й зустріч відбудеться... біля льоду.

Рішення мого начальника я розумію, бо далеко не всі ще оговталися після інциденту з вибаченнями.

Але хто... вирішив провести останні збори перед від'їздом просто... там? На арені?

Я відчиняю двері, одразу ж ступаючи на сходи, і принципово не дивлюся на біле плато з льоду.

Сподіваюся, це все не помста від Резника, бо мені страшно від самої себе. Я категорично відмовлюся ступати... туди ногою, і якщо зав'яжеться суперечка, я за себе не ручаюся.

Резник до остраху спостережливий і в'їдливий.

Я була присутня на двох останніх тренуваннях і спочатку була впевнена, що капітан "Скалозубів" навіть не дивився в мій бік.

Але під кінець другого тренування до бортика раптово наблизився Ципа і спробував покликати мене.

А я залишилася стояти серед сидінь на третьому рівні — доволі далеко від бортів — і заперечно похитала головою.

Бо я не планувала, і надалі не збираюся, наближатися до льоду.

Ципа добродушно махнув долонею, я засунула руки в кишені уніформи, і потім підняла голову вище — а Резник спостерігав за мною, наче шуліка, з іншого кута арени, і, здається, його зовсім не турбувало, як напружена поза видає його план з головою.

Адже це він відправив Ципу в мій бік, щоб перевірити, чи наважуся я наближатися до арени.

Вони з другим нападником не розлий вода, а тут раптом Ципа тримається якомога далі від капітана, щоб не викликати підозр.

І Резник отримав відповідь на свою здогадку.

Сьогодні ж команда очікує на мене із зовнішнього боку бортів, і я відчуваю полегшення такої сили, що навіть голосно видихаю.

Я прибираю пасма, що вибилися, за вуха і переходжу до роботи, бо я тут не для того, щоб витріщатися на капітана, а щоб виконати конкретне завдання.

З гравцями спілкуватися вже легше, тим паче деякі реально мотивовані. Деякі ж просто байдужі або неприємні особистості. Я контактую здебільшого з головним складом і проблеми виникають тільки з Марком.

Ну, і ще з капітаном команди, але це ж не проблема, це — катастрофа.

Резник якраз стоїть навпроти мене, притулившись спиною до борту.

Його розслаблена ліва рука витягнута вздовж тулуба, а пальці застигли біля паху. Він випромінює дивовижний спокій, немов він абсолютно оманливий.

Нічого не можу із собою вдіяти, весь час повертаюся до нього поглядом, навіть коли звертаюся до інших хлопців.

Бо Артур дивиться на мене невідривно, так і завмерши нерухомо в цій своїй фальшиво розслабленій позі, і наче витягує гігабайти інформації з кожного мого руху.

— Е, ні, — сперечається зі мною Марк, коли черга доходить до рекомендацій для нього. — Дідько, це все ж не повинно відволікати? Якщо я ще буду думати про свою праву п'яту, що це таке?

— Ти й так повинен про неї думати, — обіймає ключку Ципа, — ти що, не згадуєш, як три місяці скиглив у лікарні? Тобі ж кажуть: розвертайся відразу ж, як відпрацював по шайбі, раз не можна другий захист причепити.

— А я типу на автоматі так не роблю? — кривиться Марк. — Ще й цим забивати голову. Вибачте, пані, я — пас. Це все безглуздо.

— Давайте я закінчу перераховувати по пунктах, щоб ви просто були поінформовані, — максимально доброзичливо кажу я, оскільки Марк завжди надто нервує в будь-якій ситуації.

— Е, ні, — негативно трясе він головою. — Не витрачай час. У мене є робота, мені нецікаво.

Я збираюся одразу ж перейти до канадця Джеремі, як голос подає капітан "Скалезубів" і цей голос страхітливо спокійний і навіть тихий:

— Ти вирушаєш на лавку запасних, включно з матчем післязавтра. Полетиш завтра рейсом, до автобуса можеш не приходити.

— Що? — приголомшено випльовує Марк. На обличчях інших гравців теж з'являється вираз здивування, але не у всіх.

Ципа дивиться в підлогу, похитуючи ключкою, а метис Куліо задумливо примружується, розглядаючи колег.

Резник навіть не ворушиться, тільки риси на обличчі озлоблюються, наче кістки проступають уперед.

— Те, що чув. В актив піде Грузь, а ти посидиш-подумаєш трохи.

— Якого біса? — майже зі сміхом видає Марк.

— За неповагу до фахівця клубу, який теж виконує свою роботу, і демонстративне небажання кооперувати та продуктивно співпрацювати, — Резник киває хокеїстові, наче рухом голови ще й видаляє того зі зборів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍