Читати книгу - "Я тебе до нього відпущу, Ема Ноель"

"А як же ми?" — роблю ще одну спробу, не в змозі прийняти таку реальність.

"Ніяк, Злато. Мені не до твоїх проблем, своїх вистачає. Тим паче влазити в кримінальні розборки — вибач, але це перебір. В мої плани одружуватися й на додачу ставати мішенню точно не входить. Нам було добре разом, але на цьому все".

Ні, це не може бути правдою. Та і взагалі… може це його колишня вкрала телефон і пише такі нісенітниці?! Або хтось грається. Жорстоко грається… Господи, а я вивалила все в переписці!

"Скажи мені це в очі. Якщо я для тебе бодай щось означала — візьми слухавку".

Дочекавшись, коли повідомлення буде прочитаним, дзвоню. Але відповіді немає. Ну точно брехня! Свят не міг таке сказати.

Та коли за кілька хвилин на телефоні висвічується його ім'я, вся моя впевненість зникає. Натиснувши зелену кнопку, притискаю телефон до вуха тремтячою рукою. Пересохлі губи тремтять, у горлі стоїть грудка, у грудях тисне від болю.

— В очі не скажу, в мене немає на це часу, — звучить холодним тоном. — Але дам тобі пораду: вийти заміж за впливового чоловіка — це найкраще, що ти можеш зробити в цій ситуації. Бажаю удачі, Злато. І… не тримай зла. Мені справді було добре з тобою.

Я так і тримаю телефон біля вуха, хоча розумію, що він уже не зі мною. У всіх сенсах. Захлинаючись сльозами, сповзаю по стінці на підлогу. Я ж йому так і не сказала… Та і який уже сенс? Він чітко дав зрозуміти, що я йому не потрібна. А з дитиною — тим паче.