Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"

– Розділ 20 –

Рома їхав за кермом, розмірковуючи над останніми подіями. Після того, як Віра втекла з лікарні, він з ніг збився, намагаючись відшукати її. Навіть старий знайомий, до якого Рома звертався, коли вона втекла вперше, нічим не зміг допомогти. Віра, наче, крізь землю провалилася.

– Куди ж ти сховалася, – Рома стискає кермо, будучи у нестямі від гніву.

Дуже швидко діставшись до роботи, він піднімається в офіс.

– Доброго ранку, Ромочко! – Емма розпливається в усмішці й поспішає до нього назустріч.

– Привіт, – він веде головою вбік, ухилившись від її поцілунку.

– Чому ти мене уникаєш? Я зробила щось не так? – вона дивиться йому в очі, з нетерпінням чекаючи відповіді.

– Мені зараз не до з'ясування стосунків. Та й хіба я тобі щось обіцяв?

– Ні, але я подумала...

– Менше думай про всілякі дурниці, а краще займися виконанням своїх прямих обов'язків, – з цими словами він відвертається і прямує до свого кабінету.

Розташувавшись у кріслі, Рома знову набирає Бергера, щоб з'ясувати, як просуваються пошуки його дружини.

– Привіт друже, як наші справи? Вдалося що-небудь дізнатися про Вірку?

– Здрастуй, Романе, поки що все по-старому. Я подумав, можливо, варто включити до списку прилеглі міста і селища? Раптом, вона виїхала за межі міста, а ми шерстимо його даремно.

– Виключено. Вона тут, я це відчуваю. Продовжуй шукати, думаю, що скоро вона себе проявить.

– Добре. Якщо з'явиться якась інформація, то відразу наберу тебе.

– До зв'язку, – Рома завершує дзвінок і задумливо тре підборіддя.

Раптово до кабінету вбігає Емма, ніби за нею женеться зграя собак.

– Тебе стукати не вчили? – роздратовано запитує він.

– Ромочко, ти не повіриш, що я щойно дізналася! – вона помітно нервує.

– Мене не цікавлять офісні плітки.

– Ні-ні, ти все неправильно зрозумів. Щойно стало відомо. Богдан Юрійович того... ну, тобто, помер.

Рома спрямовує пильний погляд на Емму.

– Це точно?

– Точніше не буває. Уранці зателефонувала його дружина і повідомила секретарці Риті.

Він відкидається на спинку крісла і закидає руки за голову. На його обличчі блукає задоволена усмішка.

– Що ж тепер буде, а Рома? – метушиться Емма.

– Усе чудово буде. Спочатку призначать нового керівника, а далі оголошення заповіту. Залишилося тільки Вірку розшукати. Набери мені нотаріуса, з яким співпрацював Богдан, хочу переговорити з ним.

Вона згідно киває і вибігає з кабінету.

– Доброго ранку, Назаре Давидовичу. Думаю, Ви вже чули новину про Богдана Юрійовича?

– Вітю Вас Романе. Так, я вже в курсі цієї трагедії. Богдан був чудовою людиною, яка дуже любила це життя. Це непоправна втрата для всіх нас.

Рома слухає, невдоволено закотивши очі, але не наважується переривати нотаріуса.

– Ви абсолютно праві Назар Давидович. Ми всі сумуємо за раптовим відходом Богдана Юрійовича, а особливо його племінниця Віра. Бідолаха дуже переживає.

– Передайте їй мої щирі співчуття.

– Обов'язково. Тепер ось у терміновому порядку потрібно вирішувати питання з майном і бізнесом. Як Ви самі розумієте, справа не терпить зволікань. Як скоро буде оголошено заповіт?

– Найближчим часом, щойно мені нададуть свідоцтво про смерть Богдана Юрійовича.

– Добре.

Рома виходить із кабінету в коридор і помічає метушню в офісі. Новина про смерть гендиректора сполошила всіх. Телефони в приймальні обриваються, новина дуже швидко рознеслася офісом і далеко за його межі.

«Ось і все. Скоро все вирішиться, тільки б Бергер швидше знайшов Вірку».

Через два дні, в кабінеті у нотаріуса збираються родичі та близькі люди Богдана Юрійовича.

– Сьогодні в присутності найближчих родичів буде оголошено заповіт Майєра Богдана Юрійовича, – починає свою промову нотаріус.

– А можна без тривалих передмов? Хотілося б уже скоріше дізнатися, що і кому він залишив, – невдоволено пирхає Симона.

– Не поспішайте. Я досі не бачу серед присутніх Віру Олександрівну, – нотаріус обводить поглядом усіх присутніх.

– Вона нездужає. Звістка про смерть дядька сильно підкосила її, тому вона не змогла сьогодні прийти і просила передати, щоб оголосили заповіт без неї, – Рома намагається викрутитися, щоб нотаріус не надумав раптом перенести оголошення на інший день.

– У такому разі давайте почнемо.

У міру того, як нотаріус зачитує текст заповіту, невдоволення серед присутніх зростає дедалі більше.

– Тобто, як це головною спадкоємицею стає Віра? – обурено вигукує Симона.

– Така воля Вашого чоловіка, – спокійно відповідає їй нотаріус.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍