Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

Глава 15.

Відкинувшись на зручну спинку сидіння, Лера дивилася у вікно автівки і мовчала. Літній день вже хилився до вечора, але спека не спадала і повітря стало ще густішим. Дівчина повернула голову і поглянула на Влада, який зосереджено вів машину. Попри весь той жах, який довелося пережити за ті кілька хвилин в глибинах озера… Як же приємно було почути від Влада зізнання у коханні. Лера нерішуче протягнула руку, поклавши долоню на його коліно. Влад на мить відвернувся від дороги та зустрів погляд дівчини. Його сірі очі сповнилися ніжним теплом, яке неначе зігріло серце зсередини.

— Холодні, — Влад накрив пальчики дівчини долонею і знову перевів погляд на дорогу, тримаючи кермо іншою рукою. — Мерзнеш?

— Ні, — тихо промовила Лера. — Мабуть, це від стресу.

— Шкода, що Женя не дав мені придушити того гада.

В сумці Лери озвався веселим дзвоном телефон. Звільнивши руку з-під долоні Влада, дівчина витягнула гаджет і поспіхом прийняла виклик:

— Що там, Ань?

— Перелом лівої руки, струс мозку, повністю розбите обличчя та синці по всьому тілу, — пролунав у динаміку тихий голос Ані. — На щастя серйозніших травм немає.

— Фух! — Лера зітхнула з полегшенням і зустріла мовчазний допитливий погляд Влада. — В Ігоря струс мозку і зламана рука.

— Шкода, що не шия! — процідив Влад, міцніше стиснувши руками кермо. 

— Леро, — тихо промовила Аня. — Ігоря привели до тями і він хоче з тобою поговорити. Я можу дати йому телефон. Вислухаєш?

— Добре, — зітхнула Лера. — Давай.

— Леро, — почувся в динаміку слабкий голос Ігоря. — Як ти почуваєшся?

— Як можна почуватися після того, як мало не втопилася? — хмикнула дівчина.

— Вибач мені, — здавалося що Ігор вже повністю протверезів. — Клянуся я не хотів, щоб ти впала. Я сам хотів стрибати по тебе, але прибіг Влад і… Ненавиджу себе. Мало не накоїв непоправного. Мама казала, що алкоголь на мене погано впливає.

— Ти вже не вперше робиш під дією алкоголю те, за що потім вибачаєшся, — твердо промовила Лера.

— З ким ти розмовляєш? — Влад різко повернув до дівчини голову.

— Я більше не чіплятимусь до тебе, — тихо промовив Ігор. — Не хвилюйся, я не піду в поліцію. У Влада не буде проблем. Вибач, Леро. Бажаю тобі щастя.

Відповісти щось дівчина не встигла. Влад так різко натиснув на гальма, що Леру втиснуло в сидіння. Машина зі свистом зупинилася на узбіччі дороги. Влад відстебнув свій пасок безпеки і рішуче вихопив з рук дівчини телефон.

— Не смій навіть наближатися до Лери, падлюко! — гаркнув він у слухавку. — Побачу хоч один твій погляд у її бік — придушу! Зрозуміло тобі?!... Ань, поверни йому телефон!... Заспокоїтися?! Ти серйозно?!... Трясця!

Влад роздратовано поглянув на екран і відкинув гаджет до лобового скла. А потім вилетів з машини та гучно грюкнув дверцятами. Зупинившись на краю дороги, він розвернувся обличчям до поля, вкритого зеленою травою та польовими квітами. Лера відстебнула пасок безпеки і теж вийшла з автівки. Влад шумно дихав і дивився в далечінь, поставивши руки в боки. Було помітно, що він страшенно злий. Лера нерішуче підійшла ближче.

— На біса ти з ним розмовляла?! — Влад різко розвернувся до дівчини.

— Я мусила з ним поговорити. Якби Ігор пішов у поліцію, у тебе були б…

— До біса поліцію, Леро! Цей гад тебе мало не втопив! Я навіть думати не хочу чим би це скінчилося, якби я був трохи далі і…

Влад важко перевів подих і знову розвернувся обличчям до поля. Лера кілька секунд стояла на місці. Гарячі промені сонця нещадно плавили мозок та обпікали жаром оголені плечі, прикриті лише тонкими бретелями короткого блакитного сарафана. Лера підійшла до Влада і огорнула його руку пальчиками.

— Але ти був поруч, — тихо промовила вона. — І врятував мене.

— Я хочу, щоб ти припинила всі контакти з Ігорем! — Влад різко розвернувся до дівчини, висмикнувши долоню з її рук. — Не підходь до нього! Не розмовляй, навіть не дивися! Цей мерзотник повинен зникнути з твого життя!

— Я й не збиралася з ним контактувати.

— Але там на березі ти з ним розмовляла! Навіщо?! Пригод захотіла?!

— Ми з Анею хотіли піти, але не встигли, — різко відповіла Лера, втрачаючи терпіння. — Звинувачуєш мене? Давай! Навіщо тоді рятував?! Дав би мені потонути, якщо на твою думку я сама в усьому винна!

Лера відійшла від Влада на кілька кроків і розвернулася обличчям до поля. Емоції піднялися до горла важким клубком і на очах виступили сльози. Лера намагалася дихати глибше, прислухаючись до тихого шелесту вітру у верхівках зелених трав, але заспокоїтися не виходило. Позаду почулися кроки, а вже за мить на плечі дівчини опустилися теплі чоловічі долоні.

— Вибач, — Влад обійняв Леру ззаду, притискаючи її спиною до своїх грудей. — Не хотів на тебе кричати.

— Я не буду спілкуватися з Ігорем, — схлипнула Лера. — Але не все залежить від мене. Ми вчимося на одному факультеті. Я не завжди можу уникати його.

— Не плач, — Влад розвернув дівчину до себе обличчям та обійняв. — Ти дуже перенервувала сьогодні. Заспокойся, кохана.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍