Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

Розділ 22

Тім, що вже набив руку у боях з нежиттю, швидко проводить ритуал очищення, але підземелля храму та його сторож на це ніяк не реагують. Цілком очікувано. Підвал храму вцілів під час виверження та поховань тут немає. Відповідно, і очищати нема що.

Маг проходить трохи вперед, щоб ми опинилися в нього за спиною і б'є по голему заморозкою. На жаль, і ця дія не приносить результату. Хоч і дуже повільно, але залізний бовван продовжує рухатися, заповнюючи все підземелля ріжучим слух скрипом заіржавілих зчленувань.

— Без сенсу… — похмуро промовив Захірд. — На вартового храму магія не подіє. Це не жива і не мертва істота. Це механізм.

— А що раніше не сказав? — обурюється Тім.

— Та я, чесно кажучи, сам не надто цьому вірив. Мало які казки та легенди старі розповідають ...

— Ну, то хоч тепер поясни, з чим ми зіткнулися?

— Це штучне творіння, механізм… — повторює гном. — Кажуть, що голема викував сам Тор, потім вдихнув у нього частину власної сили і поставив охороняти Храм. У цього боввана немає ні розуму, ні серця. А лише одне завдання — захищати храм і реліквії від злодіїв. І намагатися впливати на нього магією, те саме, що спробувати зачарувати, наприклад, будівельну лебідку.

— Шикарно… — промимрив Тім. — І як його перемогти? Чи хоч би переконати, що ми не вороги?

— Не знаю, — знизав плечима гном. — Якщо лише на частини розібрати. Але... поки це нікому не вдавалося... якщо вірити легендам. Голем викований з небесного металу і по міцності не поступається алмазу.

Поки гном розповідав, залізний бовван зробив ще кілька кроків, і тепер його можна було розглянути докладніше.

За основу для свого створіння, Тор взяв звичайний лицарський обладунок, тільки масивніший. Ну і оскільки носити його треба було не живій істоті, що означає — вага не має значення — заліза не пошкодував. А швидше за все, судячи з луни від кроків, і взагалі відлив усі частини цілком, без порожнеч. Тобто — це суцільний метал. А ми опинилися в ролі війська польського, що в кавалерійському строю атакувала шаблями танкові підрозділи вермахту.

— Може, виманіть голема на себе, а я оббіжу його, схоплю реліквії, а потім заберемося звідси так само, як прийшли? — Запропонував Захірд.

— Не впевнений, що це гарна ідея… — похитав головою Тім. — Він уже рухається швидше, ніж на початку… Боюся, не встигнеш.

— Є варіант… — долучився до розмови я. — Оскільки проблема у швидкості противника, то саме з цим треба щось робити.

— І що?

— Колінні суглоби… Якщо зуміємо пошкодити бодай один — ходити голему буде важкувато.

— Звучить розумно, — погодився маг. — А як це зробити? Копнути?

— Різким перепадом температур… Вибирай будь-яке коліно та бий у нього поперемінно вогнем та морозом. Яким би товстим шарнір не був, довго не витримає. Ну, а ми із Захірдом будемо його всіляко відволікати.

Маг щось прикинув у думці і кивнув.

— Так… Цілком може вийти… — і не відкладаючи, одразу шарахнув голема в ногу фаєрболом. У ліве коліно.

Залізний бовван, як і очікувалося, навіть не звернув уваги на магічну атаку і продовжував цілеспрямовано рухатися в наш бік.

— Ти зліва заходь, а я справа, — уточнюю диспозицію Захірду.

Гном перехопив зручніше молот і тримаючись майже біля стіни, став широкою дугою, щоб не потрапити під заморозку, обминати голема зі свого боку. Я — зробив те саме, тільки праворуч.

На якусь мить наш маневр ввів вартового у замішання. Він зупинився, повернув голову в бік Захірда, потім у мій. Але гном йому сподобався більше, може, тому, що голема створило божество підгірського народу, і бовван рушив до мене.

Тим часом наш маг знову пульнув у нього вогнем і майже одразу ж — холодом. Неприємне заклинання. Я хоч і не схильний до нього, але щоразу відчуваючи дотик арктичного морозу, дуже шкодую, що в металевих обладунках, а не в кожусі та валянках.

Ні друга, ні третя магічні атаки жодної видимої шкоди вартовому не завдали. Він, як і раніше, тупав у мій бік, і навіть, як би став спритнішим.

Шкода, не здогадався. Треба було з самого початку засікати час, який вартовий витрачав на один крок — можна було б порівняти. Ну та пізно пити «Боржомі».

І все ж таки не здалося. Страж і справді став набагато швидшим, ніж спочатку. Навіть скрипіти став тихіше. Мабуть, шарніри, що злежалися за час вікової бездіяльності, вже притерлися і стали рухливішими.

— Захірде! Я триматиму його увагу на собі, а ти спробуй зайти з тилу. І вдарити молотом по лівому коліні!

— Добре...

Тім працював як кулемет... Фаєрбол — заморозка, фаєрбол — заморозка... Поки Страж йшов до мене — маг разів десять встиг «вистрілити». А потім прийшла моя черга вступати у бій.

Голем розмахнувся і вдарив кулаком. Я трохи відстрибнув, пом'якшуючи удар, і прийняв його на щит.

Гучний брязкіт від зіткнення заліза із залізом, і мене буквально відкидає на пару кроків. Сильний, зараза... У рукопашну нам з ним не тягатись. А використовувати меч — тільки клинок тупити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍