Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кімберлі схлипує від емоцій, що раптом наринули. Я заспокійливо цілую її в лоб і обіймаю.
- Кейн. А я ж... Я так злякалася, - несміливо шепоче вона і я помічаю, що її голос тремтить. - Але потім я згадала, що відчувала після того аборту... Не було й дня, щоб я не молилася за неї. Цей біль.. хіба можна так журитися за тим, кого жодного разу в житті не бачив?
Вона відводить голову, дивлячись на мене налитими сльозами очима і чекає. Я розумію, чого. А тому м'яко обнімаю і гладжу її щоку, стираючи сльозу, що побігла вниз.
- Ця дитина прийшла, щоб зцілити тебе. Нас. Я обіцяю тобі, що все у нас буде добре. Кім... Якби ти тільки знала, як я тебе кохаю.
І хоча я видихаю їй це вже в маківку, я все одно відчуваю, як губи Кім роз'їжджаються в кривуватій посмішці.
- А коли я народжу і погладшаю на двадцять кілограм, ти любитимеш мене товсту і негарну?
- Яка ж ти дурненька... Адже люблять не за тіло, Кім. Я полюбив тебе за твою душу. Знаєш, це насправді таке рідкісне поєднання. Щоб і душа, і тіло були прекрасними. Вважай, я виграв це чортове життя.
Кім м'яко сміється.
- Знаєш, якби я дізналася, що ти говориш ці слова іншій, я б...
- Убила мене? – здогадуюсь я. Кімберлі дивиться на мене, не вагаючись із відповіддю:
- Так.
- Хочеш, я заберу звідти Олівію?..
- Не варто, - рівно відповідає Кім і сама обіймає мене, несильно морщачись. - Від тебе пахне її парфумами. Мені неприємно.
Я поспішно відсторонююся, неохоче випустивши її зі своїх обіймів.
- Зрозумів. Іду в душ знімати з себе запахи чужих жінок. А потім ми з тобою про все розповімо Олівії.
- Добре, - просто погоджується вона.
***
Коли Кейн виходить із ванної, я стою на кухні, намазуючи майбутні бутерброди маслом. Я чую його кроки, як він плавно заходить, його руки лягають мені на талію і на маківку опускається легкий поцілунок. Від нього пахне одеколоном, милом і Кейном: п'янке поєднання, здатне миттєво закрутити мені голову, і я відчуваю, як в грудях стає набагато легше. Ну так, для повноти картинки не вистачає тільки його сорочки на мені...
- Зголодніла? - шелестить він, обіймаючи мене за талію. Моє серце ось-ось вистрибне назовні.
- Ні, це для Олівії, вона щойно приходила, питала коли ми будемо їсти бутерброди і пити чай з тортом. До слова, вона все чула...
Мої руки з ножем опускаються на стільницю, я кусаю губу, підводячи до нього голову, ось тільки Кейн уже відвернувся, сховавшись за відчиненими дверцятами холодильника.
- Якщо тебе так турбує її психологічне сприйняття нашої "сварки", то ти мала вже запам'ятати, що в неї вельми неординарний і іноді дуже навіть безглуздий брат-бабник.
Штовхнувши дверцята холодильника, він повертається до мене з диявольською усмішкою. Я штовхаю його ліктем убік, обдаровуючи косим поглядом. Кейн сміється, поставивши прохолодний напій на стільницю, перед цим все ж таки встигнувши ковтнути, і потім притягує мене до себе і цілує у скроню.
- Я жартую. Ти ж знаєш, що мені ніхто інший крім тебе, не потрібен...
- Знаю. Мабуть.
Він легким жестом руки скидає моє підборіддя.
- І звідки тільки цей сумнів у твоїх очах?.. Ось тільки не думай ще себе накрутити.
- Та ні, - просто відповідаю я.
Він обережно опускає руки, м'яко укладаючи мої долоні у свої.
- Все ніяк не відпустиш ту ситуацію?.. - тихо шепоче він.
Ми дивимося одне одному у вічі. Він – запитливо і з явним хвилюванням, я – з дикою невизначеністю. Я закушую губу і відчуваю, як на очі навертаються сльози. Але не через це, ні.
- Ну, ми збираємось сьогодні їсти торт? Я капець як зголодніла.
Голос малечі вривається в мої вуха несподівано, швидко, але мабуть занадто пізно відсахнувшись від Кейна, я витираю куточки очей від сліз і легенько схлипую, намагаючись взяти себе в руки. Ось тільки вже пізно: мала застигає на місці і злякано округляє очі.
- Ти плачеш... - розгублено видихає вона.
На мить наші з Кейном погляди перетинаються і я знаю, що він думає про те саме, що і я. Я легенько киваю, відчуваючи, як він у підтримуючому жесті стискає мою долоню. Кейн вбирає у легені повітря і розвертається до неї обличчям.
- Це від щастя, маленька. У тебе скоро буде маленька племінниця або племінник, - його м'який, але сильний голос заповнює тишу, що повисла в повітрі. Моє серце пропускає удар. - Кім вагітна, маленька.
Пауза. Це дуже хвилююча та дуже довга пауза.
- Ого, так швидко! - вигукує дитина. За її інтонацією поки що складно зрозуміти, рада вона чи ні. - Я думала, що для цього потрібен час...
Олівія несміливо підходить і з цікавістю прислухається до мого живота. Вона скидає голову вгору.
- А він мене чує?
- Звичайно, - я посміхаюся, ховаючи цією посмішкою розгубленість.
- Ей, ти там, маленький. Я не знаю, хто ти, але я сподіваюся, що коли ти народишся, ти не крастимеш мої іграшки і не розкидатимеш їх по дому. А ще я сподіваюся, що Кім з Кейном не передадуть тобі всю свою любов і не забудуть про мене... Просто тому що ти будеш маленький і беззахисний, знай, що я все одно не віддаватиму тобі всі свої іграшки.
Ми з Кейном м'яко посміюємось.
- Маленька, ми однаково любитимемо і тебе і його.
- А як він там з'явився?
- Е-е, ну... Розумієш, - Кейн запинається, ледь не подавившись словом, і на мить мені здається, що його шия стала червоною. Я усвідомлюю, що такі теми у них ще не обговорювалися. Тут я вже вирішую врятувати ситуацію, але Олівія мене поспішно перебиває:
- Ой, та годі вам, я і так знаю, звідки діти беруться, - тут вже я сама ледь не давлюсь диханням. Але потім вона заявляє: - Від поцілунків.
- Від... поцілунків?
- Так, - недбало тисне плечима вона. - Тому ти, так-так ти, перестань стільки цілувати Кім, бо не дай Бог вона завагітніє одразу двічі... або тричі. Я не готова одразу до такої кількості братів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клянусь, я твій, Поліна Ендрі», після закриття браузера.