Читати книгу - "Зламані янголи"

Більше часу в віртуальності від цього точно не лікує.

Там було дев’ять закритих камер, модульних пухирців, які випирали з торцевої стіни під відповідними номерами. Сьома й восьма були прочинені, і з них довкола люків виливалося приглушене жовтогаряче світло. Вардані зупинилася перед сьомою, і двері розчахнулися назовні. У проміжку приємно розрослося жовтогаряче світло, налаштоване на м’який гіпнорежим. Ніякого засліплення. Вона озирнулася на мене.

— Вперед, — сказала вона. — Восьма підпорядковується цій. Просто натисни «за згодою» на панелі меню.

І вона зникла в теплому жовтогарячому світлі.

Всередині восьмого модуля хтось додумався обвішати стіни й дах емпатистськими психограмами; в освітленні гіпнорежиму здавалося, ніби це просто навмання намалювали якісь закарлючки у формі риб’ячих хвостів і плями. Втім, такою мені видається в будь-якому освітленні більшість емпатистського мистецтва. Повітря було саме такої температури, як треба, а біля автоформового дивана стояла складна металева спіраль для вішання одягу.

Я роздягнувся й ліг на автоформу, стягнув гарнітуру і змахнув блискучий ромбик «згода», коли з’явилися екрани. Перед самісіньким запуском системи я згадав, що треба вирубати опцію заглушування фізичного зворотного зв’язку.

Жовтогаряче світло неначе потовщало й затуманилося; закарлючки та крапки з психограм плавали в цьому тумані, наче складні рівняння, чи, може, мешканці якогось ставка. Я на мить замислився, чи думав художник про якісь із цих порівнянь (емпатисти — народ дивний), а тоді жовтогаряче світло почало меркнути й розсіюватися, як пара, і я опинився у величезному тунелі з чорних металевих панелей з отворами, освітлених лише рядками червоних діодів, які блимали й тягнулися в обидва напрямки до нескінченності.

З отвору переді мною вийшло ще трохи жовтогарячого диму й розсіялося; за ним з’явилася очевидно жіноча постать. Я захоплено витріщився на те, як із загальних обрисів почала вимальовуватися Таня Вардані — спершу вся з мерехтливого жовтогарячого диму, потім — неначе оповита ним з голови до ніг, далі — зодягнена лише в поодинокі його клапті, а відтак, коли вони відірвалися, — повністю оголена.

Позирнувши на себе, я побачив, що так само оголений.

— Вітаю на палубі завантаження.

Коли я знову підняв погляд, мені найперше подумалося, що вона знову пішла попрацювати над собою. Більшість конструктів завантажують образи власного «я» користувачів, які зберігаються в пам’яті, видаляючи за допомогою підпрограм усе надто марнославне; врешті-решт користувач набуває приблизно такого вигляду, який має в реальності, хіба що зникає пара кілограмів і, може, додається один-два сантиметри. Та версія Тані Вардані, яку я споглядав, не відзначалася такими невідповідностями — тут радше йшлося про загальний ореол здоров’я, якого вона ще не мала в реальному світі, а може, просто відсутність аналогічного, бруднішого ореолу нездоров'я. Очі в неї були не такі запалі, а вилиці та ключиці — слабкіше виражені. Під дещо опуклими грудьми було видно ребра, та м’яса на них було значно більше, ніж, на мою думку, мало ховатися під її мішкуватим одягом.

— У таборі дзеркалами користуються рідко, — сказала вона, можливо, прочитавши щось у виразі мого обличчя. — Хіба що на допитах. А за якийсь час людина починає старатися не помічати себе у вікнах, повз які проходить. Можливо, я все одно маю набагато гірший вигляд, ніж думаю. Особливо після тих миттєвих ліків, які ти в мене завантажив.

Я навіть не уявляв, які слова в цьому випадку можуть бути хоч трохи доречними.

— А от ти… — вона ступила вперед і, потягнувшись донизу, вхопила мене за прутень. — Що ж, подивимося, що тут у тебе є.

Стояк у мене з’явився майже миттєво.

Може, то було щось вписане у протоколи системи, а може, я надто довго не кінчав. А може, в очікуванні можливості скористатися цим тілом зі злегка підкресленими ознаками злигоднів був якийсь нечистий чар. Їх було досить для вишуканого натяку на насильство, але недостатньо для відрази. Фрики, які полюбляють трахати замучених голодом підлітків? Хто його знає, як може бути налаштованим у цьому плані бойовий чохол. Та й будь-який чоловічий чохол, якщо вже на те пішло. Варто лише зануритись у криваві глибини гормональних основ, де зростають, переплітаючись жилами, насильство, секс і влада. Там каламутно і непросто. Хто його знає, що там можна добути, взявшись за розкопки.

— Добре, — видихнула вона, раптово наблизившись до мого вуха. Вона так і не відпустила. — Але це, як на мене, не бозна-що. Ти не стежив за собою, солдатику.

Вона розчепірила другу руку та шкрябнула мене по животу від основи прутня до ребер. Наче провела столярною шліфувальною рукавичкою, знімаючи шар жиру, який почав зав’язуватися над штучно вирощеною мускулатурою преса мого чохла. Я позирнув униз і трохи ірраціонально вразився, побачивши що почасти жир і справді почав сходити, розсіюючись услід за рухом її розправленої долоні. Після цього м’язи під ним пронизувало відчуття тепла, наче я ковтнув віскі.

«С-системна магія», — спромігся подумати я у спазмі, тим часом як вона сильно смикнула мене рукою, якою трималася, а другою провела вгору, повторюючи розгладжувальний жест.

Я підняв руки й собі, потягнувшись до неї, та вона відскочила.

— Нє-а, — вона відступила ще на крок. — Я ще не готова. Поглянь на мене.

Вона підняла обидві руки та обхопила ними груди. Підштовхнула вгору долонями, а тоді відпустила їх назад, уже повніші, більші. Соски на них (невже один з них раніше був пошкоджений?) збільшилися, стали темними й конічними, наче шоколадна оболонка на мідній шкірі.

— Подобається? — запитала вона.

— Дуже.

Вона повторила хапальний рух розкритою рукою, доповнивши його масажем по колу. Коли вона відпустила цього разу, її груди неабияк наблизилися до параметрів однієї з коханок Джоко Роспіноеджі, яка наче опиралася гравітації. Таня потягнулася назад і зробила щось подібне з сідницями, а тоді повернулася, демонструючи мені мультяшну округлість, якої їм надала. Нагнулася вперед і розсунула сідниці.

— Полижи мене, — несподівано вимогливо сказала вона.

Я став на одне коліно і втиснув обличчя у складку, просунув уперед язика, взявшись за тугий завиток закритого сфінктера. Охопив однією рукою одне довге стегно, щоб не впасти, а долонею другої сягнув угору і виявив, що Таня вже мокра. Подушечка мого великого пальця ввійшла в неї спереду, тим часом як мій язик проникав чимраз глибше ззаду; вони одночасно потирали її зсередини м’якими рухами по колу. Вона якось гортанно загарчала, і ми

Перейшли

У рідку блакить. Підлога зникла, і більшість сили тяжіння теж. Я заборсався, і мій великий палець вислизнув. Вардані повільно розвернулася й причепилася до мене, як бела-трава до каменя, який обвиває. Ця рідина не була водою — від неї наша шкіра стала слизькою,