Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

Глава 34.3

Ми з Бовемом, Кітом і Дарком палко обговорювали наше припущення стосовно Серця, все більше схиляючись, що ми праві... Аж раптом двері в кімнату різко відчинилися і в них влетів незнайомий чоловік у формі прикордонників.

 

- Анно, ходімо зі мною. Це важливо, - сказав твердо і застиг у напівобороті до виходу, нетерпляче хмурячись. Він ніби не сумнівався, що я одразу його послухаюсь.

 

Мить я постояла в нерішучості, а потім поспішила до виходу. Якщо солдат так поводиться, мабуть, справа і справді невідкладна. Та й ні у Дарка, ні у Кіта не виникло жодних питань чи заперечень. Однак коли я досягла дверей, у кімнаті знову виник транспортувальник із закривавленим хлопцем із моєї групи. Я одразу кинулася до них.

От тільки в мене не вийшло й кроку ступити:  прикордонник схопив мене за руку і владно промовив:

- Поранений зачекає.

Це точно вже занадто!

- Ну ні, - відрізала я, але чоловік силоміць витягнув мене в коридор. Я спробувала відштовхнути солдата, але той різко смикнув мене назад і звів навколо нас Полог тиші. - Та що ви собі дозволяєте!? Відпустіть мене!

 

Що ж відбувається!? Я продовжувала пручатись, але не на повну силу, очікуючи, що ось-ось з'явиться Дарк.

- Хто ви!? Що вам потрібно!?

- Помовч! - чоловік до болю стиснув мені зап'ястя і, знову зробивши сильний ривок, від якого я ледь не впала, поволок мене вглиб фортеці.

 

Майже не замислюючись, я "вистрілила" ногою під коліно викрадачу, водночас запустивши електричний розряд йому в серце - не смертельний, звісно, ​​але достатній, щоб звалити на підлогу бика.

 

- Урхова дочка! - чоловік різко розвернувся, замахуючись рукою для повновісного удару.

 

"Він не впав! І він точно не бик. Значить - дракон!" - майнуло у мене в голові, поки я насилу ухилялася - адже проклятий дракон навіть не відпустив із затиску мою руку!

 

Наступний удар викрадача послідував миттєво, тільки цього разу ножем! І прямо мені в серце!

Пшшш! – зашипіли щити Арденса, відбиваючи атаку.

 

Ми з драконом одночасно завмерли: я, бо не могла вдихнути – легені й серце ніби сплюснулися, ховаючись від удару; а дракон тому, що мої невидимі щити виявилися для нього неприємною несподіванкою.

 

Втім, ожили ми також одночасно. Я запустила повторний розряд чоловікові в руку, щоб звільнити свою із захвату, відразу усвідомлюючи свою фатальну помилку: не слід було відволікатися на руку, треба було знову атакувати серце, а краще мозок. Тепер же моя кінцівка хоч і виявилася вільною, але від атаки чоловіка я вже ухилитися не встигала. А на мене мчав той же кинджал, тільки в оточенні вогняного вихору, покликаного пробити всі щити...

 

Полетіли іскри від зіткнення вихору зі щитами. Вістря ножа було за долю секунди до зіткнення з моєю грудною кліткою, я не встигла б навіть примружитись....

 

Як раптом щось сильно штовхнуло мене в бік - і кинджал промчав повз.

 

Оттер!?

 

Оттер спробував дістати нападника мечем, але його зброя відскочила від щитів. І ось уже клинок дракона полетів у груди мого несподіваного рятівника.

 

Я в цей час якраз встигла витягти Дракоморт. Нас із Оттером розділяли лише півтора метра - дрібниця, по суті... Але порівняно з жалюгідними двадцятьма сантиметрами від клинка дракона до серця Оттера, це була просто величезна відстань. Мені ніяк не встигнути!

Раптом дракон різко розвернувся, ніби готовий бити противника, що опинився за його спиною. Але за його спиною не було нікого... На рівні очей. Внизу ж йому в ногу вгризся Комиш. Кіт відразу втік, але свою справу зробив: дракона він, звичайно, не поранив, але зміг його на мить відволікти. На мить, так необхідну мені, щоб встигнути на допомогу Оттеру, і так необхідну Оттеру, щоб трохи зміститися і знову занести для удару свій меч. Дракон зустрів атаку утікача з фортеці Шибеників зустрічним помахом кинджала, яким розніс його меч навпіл. Сам же Оттер наступної секунди повторив би долю своєї зброї, але тут наспіла я і ...

 

"Ти якось просила показати тобі особливість драконів, їхнє слабке місце? Так дивися. Серце у нас тут, трохи лівіше, ніж у людей".

 

... і знизу вгору вколола дракона в так необачно підставлений живіт, якраз під ребра, якраз у те місце, де, за словами Арденса, у драконів було серце.

 

Дракоморт без затримки прорізав усі щити дракона... Одяг і м'яка плоть теж не викликали особливого опору... Здавалося, клинок сам прагнув вразити свою ціль, він жадав крові, жадав смерті...

І він її отримав.

Дракоморт захоплено задзвенів; дракон же заревів у передсмертній агонії і замовк.

 

Розумію, трохи важка глава і викликає багато питань, але відповіді уже скоро)) Та буду рада вашим припущенням в коментарях;)

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍