Читати книгу - "Дожени або зникни, Наталі Саксаганська"

Розділ - 30

Орест вже стояв коло машини, він збирався їхати, як раптом отримав дзвінок від Діни.  Левицький не зовсім зрозумів, що саме трапилось. Але почутої фрази   «Соля  з Ніком», йому було достатньо, щоб кинути всі плани та повернутися на вечірку.

Орест злився на себе за те що  не встиг провчити того покидька. Але зараз, він собі дав слово, якщо не дай Боже, з Солею щось трапиться він того покидька просто знищить. 

Орест хутко знайшов Діну. Дівчина була в розпачі і не знала, що їй робити. Поряд чекав Тім, який пробував думати тверезо.

 —  Отже, останнього разу ти її бачила на танцполі?

 —  Так, а потім прийшло те смс, де вона пише, що з Ніком… і геолокація.

 —  Показуй,  —  скомандував Орест.

Розлючений Левицький крокував за Діною. Йому було по фігу на оточуючих. Він йшов прямо і  не намагався обходити натовп, а якщо хтось потрапляв йому «під ноги», просто відштовхував невдаху в бік. 

Тім йшов поруч, вголос розмірковував.

 —  Можливо, вони помирилися. І не варто турбуватися. 

Але відразу пожалкував про сказане, коли Орест пройшовся по ньому  вбивчим поглядом. 

 —  Мовчу,  —  підняв руки вгору Тім.

 —  Ось це місце, звідси Соля скинула геолокацію,  —  сказала Діна,  —   але що далі? Він міг повести її куди завгодно,  —  дівчина вже ледве не плакала. 

-— Ок, треба розділитися. Тіме йди з Діною до озера, а я піду в ліс. Якщо щось побачите, маякніть.

 

Орест вирішив сам шукати, бо від друзів лише клопоти. «Вони не могли далеко піти»,  —  сподівався Левицький. Йому здалося, що в гущавині він чув чиїсь голоси, тому пішов на них. Голоси ставали все гучнішими і Орест побіг в їх бік. Біля дерева обіймалися двоє. Він щосили відштовхнув хлопця, але це був не Нік, а дівчина  —  не Соля. «Трясця, Це просто закохана парочка!»

Він кинув сухе «вибачте» та пішов геть  — злий та збентежений.

Тим часом Соля принишкла коло Алекса, вичікуючи як їй втекти. 

Він затягнув її в темну альтанку. Вона була захована в хащах, світло ліхтарів сюди не потрапляло, тому це була гарна місцина усамітнитися.

 —  Я чекав сьогоднішнього вечора, знав що ти прийдеш на цю мажорську вечірку. І що я бачу? Ти така розцяцькована, поряд з мажором. Не думав, що ти поведешся на гаманець. 

Він дістав пляшку, зробив декілька ковтків. Від нього несло цигарками та перегаром. 

 —  Ніку, ти мені зраджував, тому ми розійшлись. Не вплутуй сюди Ореста. 

 —  То були лише інтрижки, а тебе є кохав по-справжньому. І досі кохаю,  —  він притулився обличчям до Солі.  Вона відвернулася.

 —  Он як ти зі мною. Ну стривай,  —  він ще раз відпив з пляшки, скривився. 

 

У Солі постійно дзвонив телефон, хтось намагався її знайти. Та Нік наказав вимкнути мобілку, або він розібʼє гаджет. Соломія послухалася, все ще сподіваючись, що Ніка попустить і він її залишить. Але він не зводив з неї очей, в його погляді було щось хиже, навіжене. 

 —  Іди-но до мене, досить балачок,  —  він скинув джинсовку та кинув в бік.

Соля крокувала назад, поки спиною не наштовхнулася на огорожу. 

 —  Ну чого ти як ото не рідна? 

Він все підходив, розстібаючи пасок на штанах. 

 —  Не смій!!  —  Процідила Соля, вона намагалася не панікувати, але її серце навіжено калатало, а долоні спітніли. 

 —  Нумо, кицю, я знаю, що тобі сподобається. Я памʼятаю  як ти любиш…

 

Він підійшов заблизько, Соля хаотично двинулась вліво, проте Нік її випередив і схопив за руку, боляче стиснув  зап'ясток, притягнув до себе, присмоктався до шиї. 

Соля відчайдушно намагалася відштовхнути хлопця. Та він був сильніший за неї. Тоді Соломія щосили вдарила каблуком по нозі. Він зойкнув, але не відпустив її. Нікіта заламав їй руки, кинув на лавку.

 — Ні, кохана, не втечеш!! 

 — Допоможіть!!  —  Закричала Соля. 

Вона злякалася. Соля не впізнавала Ніка, не розуміла, як вона могла так в ньому помилятися! 

Нікіта зовсім злетів з котушок. Він підскочив до дівчини і дав їй ляпаса, щоб та замовкла.  Соля не втрималася на ногах, впала, боляче вдарившись головою. 

В очах все потемніло. Вона відчула як Нік навалився зверху, але нічого не могла зробити. 

Коли вже відчай охопив її тіло, а сили остаточно покинули,  хтось стягнув  з неї Ніка  та відкинув його на огорожу. Той сповз додолу, намагаючись підвестися на ноги. Але йому це не вдалось. Темний силует накинувся на Нікіту. Лайка, крик, удар за ударом   —   останнє, що вона бачила та чула, поки не знепритомніла. 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍