Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хе! — презирливо вигукнув Джепп. — Тепер, я думаю, ви будете здивовані почути, що того вечора містера Браяна Мартіна не було в Лондоні. Він обідав у Молісі з молодою леді. Вони повернулися в Лондон аж після півночі.
— А, — м’яко сказав Пуаро. — Ні, я не здивований. А молода леді також акторка?
— Ні. Дівчина — власниця крамниці з капелюшками. Це міс Драйвер, подруга міс Адамс. Гадаю, ви погодитеся, що її свідчення поза підозрою.
— Я не сперечаюся, мій друже.
— Справді, ви молодець і ви це знаєте, — сміючись, промовив інспектор. — Сфабрикована неправдоподібна історія, ось що це було. Ніхто не заходив у будинок № 17, і взагалі в жоден з будинків по обидва боки — на що це вказує? Що його світлість — брехун.
Пуаро сумно похитав головою.
Джепп звівся на ноги, у нього знову був хороший настрій.
— Та ну, ми ж маємо рацію, і ви це знаєте.
— А хто такий «Д.», у Парижі, в листопаді?
Інспектор знизав плечима.
— Думаю, це стара історія. Хіба дівчина не могла отримати півроку тому подарунок, який зовсім не пов’язаний із цим злочином? Треба мати почуття міри.
— Півроку тому, — пробурмотів детектив, раптом його очі засяяли. — Dieu, que je suis bête![57]
— Що він каже? — поцікавився у мене відвідувач.
— Слухайте. — Пуаро підвівся і легенько постукав Джеппа по грудях. — Чому покоївка міс Адамс не впізнала тієї скриньки? Чому міс Драйвер не впізнала її?
— Що ви маєте на увазі?
— Тому що скринька була нова! Її недавно подарували. Париж, листопад — це все дуже добре — безсумнівно, це дата, про яку та скринька повинна нагадувати. Але її подарували міс Адамс тепер, а не тоді. Бо скриньку купили нещодавно! Лише нещодавно! Мій дорогий Джеппе, я благаю вас, з’ясуйте подробиці. Перед нами шанс, безумовно, шанс. Її купили не тут, а за кордоном. Напевно, в Парижі. Якби її купили тут, уже з’явився б якийсь ювелір. Скринька була сфотографована та описана у всіх газетах. Так, так, Париж. Можливо, якесь інше закордонне місто, але я гадаю, Париж. Дізнайтеся, благаю вас. Зробіть запити. Я хочу… я так сильно хочу знати, хто цей загадковий «Д.».
— Це не зашкодить, — добродушно мовив Джепп. — Не можу сказати, що я в захваті від цього. Але зроблю все, що можу. Що більше ми знаємо, то краще.
І бадьоро кивнувши нам, він пішов.
Розділ двадцять третій
Лист
— А тепер підемо обідати, — сказав Пуаро.
Він узяв мене під руку і всміхнувся.
— У мене з’явилась надія, — пояснив він.
Я зрадів, що він став схожим на себе, однак це не змінило мого переконання, що молодий Рональд був винний. Мені подумалося, що після аргументів Джеппа, можливо, мій друг і сам дійшов того висновку. А пошук покупця скриньки був, мабуть, останньою спробою зберегти свою репутацію.
Ми по-товариськи пішли обідати разом.
Я був трохи здивований, помітивши у дальньому кінці ресторану Браяна Мартіна та Дженні Драйвер, які разом обідали. Пригадавши те, що сказав інспектор, я запідозрив, що між ними, можливо, роман.
Вони побачили нас, і Дженні помахала нам.
Коли ми попивали каву, вона покинула свого супутника і підійшла до нашого столика. Як і завжди, вона мала яскравий та енергійний вигляд.
— Можна мені сісти і поговорити з вами хвилинку, мсьє Пуаро?
— Звичайно, мадемуазель. Я радий вас бачити. А містер Мартін не приєднається до нас?
— Я попросила його залишитися там. Розумієте, я хотіла поговорити з вами про Карлотту.
— Так, мадемуазель?
— Ви питали, чи не було в неї якогось чоловіка, близького друга. Правда ж?
— Так, так.
— Я багато про це думала. Іноді не можна згадати про все одразу. Треба повернутися назад, щоб прояснити все — пригадати багато дрібних слів та фраз, на які, можливо, у той час не звернула уваги. Отже, саме це я й робила. Міркувала, роздумувала і пригадувала те, що вона говорила. І я дійшла певного висновку.
— Так, мадемуазель?
— Мені здається, що чоловік, до якого вона була небайдужа чи який почав їй подобатись — Рональд Марш, той, що отримав титул.
— Чому ви вважаєте, що це був він, мадемуазель?
— Через те, що Карлотта одного разу почала загалом розповідати про людину з тяжкою долею і про те, як це може вплинути на характер. Людина може бути насправді порядною, а потім змінитися на гірше. «Не стільки грішник, скільки жертва гріха», — знаєте про що я. Це перше, чим жінка себе обманює, коли починає закохуватись у чоловіка. Я стільки разів чула цю банальну фразу! Карлотта була розумною дівчиною, а тепер вона говорила таке, мов повна дурепа, ніби тільки вчора народилася. «Так, — сказала я собі, — тут щось не те». Вона не називала імені, говорячи про все загалом. Але майже одразу після цього вона заговорила про Рональда Марша і вважала, що до нього погано ставилися. Вона дуже байдуже і невимушено говорила про це. Тоді я не пов’язала ці дві речі. Але тепер мені цікаво. Мені здається, вона мала на увазі саме Рональда. Як вважаєте, мсьє Пуаро?
Вона підвела очі й глянула просто на нього.
— Здається, мадемуазель, ви надали мені надзвичайно цінну інформацію.
— Я рада, — відповіла Дженні й заплескала в долоні.
Детектив ласкаво подивився на неї.
— Ви могли цього не чути, але джентльмена, про якого ви говорите, — Рональда Марша, лорда Еджвера, саме заарештували.
— О! — від здивування дівчина роззявила рот. — Отже, я трохи запізнилась зі своїми роздумами.
— Ніколи не буває запізно, — прорік Пуаро. — Принаймні для мене, ви ж розумієте. Дуже дякую, мадемуазель.
Вона підвелася і повернулася за столик до Браяна Мартіна.
— Ну як, Пуаро, — сказав я. — Це, без сумніву, змінює ваші судження.
— Ні, Гастінґсе. Навпаки, це ще більше їх підтверджує.
Попри таке доблесне ствердження, я сподівався, що потайки він засумнівався.
Кілька днів по тому Пуаро ні разу й словом не обмовився про справу Еджвера. Коли я говорив про неї, він відповідав лаконічно і відчужено. Словом, умив руки. Яка б думка не з’явилася у його блискучому мозку, тепер він мусив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.
