Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"

«...як ніхто не побачить вас із знайомих, то можете працювати, тільки треба мовчати, хто ви такий, звідкіля ви. Це ніколи не говориться. Це все було замкнуте в людині. Так ото працювали. Як тільки хтось побачив, то вже людина жахається, і вже думає, де дітись, бо то вже, як хтось побачив, то вже знатимуть, що то вже тут цей. Отак виїжджали люди»[773].

Люди мігрували з шахти на шахту і таким чином ховались. Донбас лишався вільним степом, але було ясно видно страх втратити цю волю.

Був і ще один вид страху: страх «шкідництва». Одним зі звинувачень проти «буржуазних» спеціалістів на Шахтинському суді було шкідництво, яке полягало в пошкодженні дорогого обладнання на шахтах та навмисному спричиненні аварій і смертей шахтарів[774]. Вуглевидобування було і є дуже аварійнонебезпечним. (Серед шахтарів Шахт, наприклад, 1927 р. вісім з десяти робітників пережили які-небудь промислові нещасні випадки[775]). Тому звинувачення в шкідництві зачіпало болючу струну в робітників. При цьому підозра в шкідництві падала не лише на спеців, а й на «класових ворогів» серед робітників — куркулів, непманів, священиків і т. д.

Багато випадків були просто жахливі. В листопаді 1928 р. на одній з шахт Донбасу під рейками знайдено динаміт[776]. Місцями були розірвані кабелі, пошкоджені вентиляційні штреки, засипали пісок у шарикопідшипники, болти і цвяхи в машини, ламали мотори і крали динаміт[777]. Радянські урядовці пояснювали це не випадковістю, а навмисним саботажем класових ворогів. Одного разу були вирізані сім метрів кабеля. (Найвірогідніше, що хтось вкрав його для своїх цілей, тому що кабель був дефіцитом). Інший випадок: татарин, який не знав російської мови, а отже, не міг прочитати правил безпеки, навіть коли б хтось йому їх дав, повісив свою лампу на голий електричний дріт і був убитий струмом. Ще один: робітника вбито ударом вагонетки під землею, яка рухалася без вогнів. Усі ці випадки списували на шкідництво[778].

Небезпечні умови праці спричиняли численні травми і загибель людей у 1930-х рр. Як і у випадку «Шахтинської справи», було неможливо довести, що хтось здійснював зумисне шкідництво. Хоч яка була причина, але одного американського інженера, що працював тоді на Донбасі, вразила повна байдужість до людського життя, яка панувала серед керівників[779]. Розлючені робітники, може, й вірили в шкідництво «класових ворогів», але прекрасно знали, що багато начальників-комуністів зовсім не турбувалися про їхню безпеку і списували часті аварії на шкідництво чи недбальство самих робітників. На одній шахті робітник відмовився спускатись у стовбур через те, що його не зміцнено. Керівник послав ударника, якого вбило обвалом стін шахти. Тільки через чотири дні вдалося відкопати його тіло[780]. Робітники зацікавилися, чи це справді шкідництво. Їхню недовіру ясно видно в листах до вищих органів (зокрема й ГПУ) з проханням втрутитися, щоб керівництво відповідало за аварії і смерті[781].

Етнічна ворожнеча тільки посилила страх і лють на уявних ворогів. Траплялося, що людей із капіталістичних країн (німців і американців) били російські робітники[782]. Найпопулярнішими «ворогами» на Донбасі були євреї. 1928 р. повідомляли навіть про вбивства євреїв і китайців в Луганську. Вбивця, коваль за фахом і начебто українець, казав, що вбивав євреїв, а не росіян, тому що євреїв було мало, а росіян надто багато[783]. (І, безперечно, мало й китайців). В Артемівську перебої з постачанням харчів, які почалися 1928 р., негайно призвели до зростання антисемітизму[784]. Багато євреїв, особливо молодих комсомольців, прийшли працювати на шахти Донбасу в період прискореної індустріалізації. Дехто — як добровольці, інші через мобілізацію комсомолу. Там їх обпльовували, били і зневажливо обзивали жидами. На одній з шахт молодого комсомольця-єврея відшмагали батогами в лазні[785]. Шахтарі Луганська відмовлялися сидіти у шахтній кліті разом з євреями і били їх камінням у темряві підземель[786]. На селі також часто били євреїв[787].

У Сталіно робітнику-єврею Давидзану вимазали смолою обличчя, а «розумні школяри» закидали камінням єврейські школи і били дітей[788]. Соціальна кампанія проти антисемітизму нікуди не привела, як свідчить офіційний звіт, бо діти були як Янус: офіційне лице в школі, лице антисеміта поза нею[789].

Таємна поліція весь час знаходила й карала уявних політичних ворогів і шкідників: спеців, куркулів, непманів, священиків, колишніх білоґвардійців, махновців. (До них ставились як до «бывших людей», маючи на увазі, що вони вже не існують як соціально-політична група). На побутовому рівні, однак, вони були просто неофіційними ворогами, як, наприклад, євреї.

Проблема була в тому, що ставало все важче ідентифікувати прихованих ворогів: «Побитий у відкритому бою, ворог шукає обхідних шляхів, щоб підточувати основи пролетарської диктатури. Він перефарбувався за останнім словом соціальної мімікрії»[790]. Це було особливо актуально для Донбасу, куди багато хто тікав і міняв прізвище, щоб почати нове життя. Як наслідок, виникла настороженість і розпочалась кампанія викриття.

Хоч якими популярними могли бути політичні репресії класових ворогів на Донбасі, партія і уряд навряд чи могли довіряти Донбасу політично. Народне сприйняття комуністичного керівництва як нового ворога посилювалося зі зростанням незадоволення серед робітників. Одного партійного лідера, що подорожував по Донбасу після «Шахтинської справи», на Щербинівській шахті запитали: «Чи не було серед заарештованих зрадників партійних комуністів?»[791]

Нестача харчів негайно відбилася на ставленні населення до партії. В лютому 1928 р. гниле м’ясо свідомо продавали в Артемівську. Робітники тяжко нарікали, що партійні обіцянки кращого життя виявились лише казками комуністів-дармоїдів[792]. Влітку 1928 р. сталося кілька шахтарських страйків; шахтарі вимагали кращої зарплати, нижчих виробничих норм і кращого постачання харчів. Страйк вибійників на шахті «Італія» в Макіївці 27 червня 1928 р. зініціювала група з семи осіб, двоє з яких були партійними і один комсомольцем. Про наслідок страйку нічого не відомо[793].

Тупість деяких керівників-комуністів явно настроювала проти них багатьох людей. Після «Шахтинської справи» багато партійних функціонерів були направлені в Донбас на інспекцію. Один з них, Молотов, разом з місцевим начальством відвідав житла робітників. Там він зустрів дружину одного робітника, представився секретарем ЦК компартії й запитав, як їй живеться. Вона відповіла, що так собі, бо підлога була цементною і через це померла її