Читати книгу - "Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі"

і греки воювали малими силами, міцним бойовим строєм і мистецтвом. Інші народи, західні і східні, діяли величезними полчищами, причому на заході головною силою була вроджена нестримність, а на сході — сліпе підкорення цареві. У Греції і в Італії не було ні вродженої відважності, ні сліпої покори, а тому необхідно було вдатися до дисципліни, і вона виявилася силою, яка доставила малому війську перемогу над нестримністю і природною стійкістю величезних мас.

Тому я і кажу, що, слідуючи римському прикладу військо не повинне перевищувати 50 00 солдатів. Нехай воно краще буде меншим, бо велика чисельність призводить до замішання, порушень дисципліни і бойового ладу. Пірр любив говорити, що з 15 000 солдатів він готовий йти на весь світ.

Перейдемо тепер до іншого предмету. Ми здобули перемогу в бою і показали, які випадковості можливі під час битви. Ми бачили військо в поході і говорили про всі труднощі, з якими воно може стикнутися. Нарешті, ми розташували його табором, де треба хоч трохи відпочити від понесених трудів і водночас подумати про способи закінчення війни. У таборі взагалі справ багато, особливо якщо в околицях ще є вороги і залишилися міста, що коливаються. Треба себе від них убезпечити і взяти ті, які виявляться ворожими.

Необхідно показати вам, як слід чинити у всіх цих випадках, щоб подолати ці труднощі з такою ж славою, з якою ми перемогли в бою. Припустимо, що більшість жителів країни або весь народ наважується на справу, дуже вигідну для тебе і дуже шкідливу для нього самого, наприклад, руйнування міських стін або вигнання багатьох громадян. В цьому випадку їх треба обдурити і вселити всім думку про те, що ти ними зовсім не цікавишся, щоб вони не підтримували один одного і, таким чином, опинилися цілком під твоєю владою. Можна також накласти на всіх в один і той самий день якусь важку повинність, щоб кожний був впевнений, що вона стосується тільки його, і думав про виконання наказу, а не про самозахист. Таким чином, наказ твій буде виконаний всіма без найменшого шуму. Якщо ти підозрюєш жителів країни у ворожості і хочеш себе убезпечити або раптово її захопити, то для приховування свого наміру найкраще повідомити їм про якийсь зовсім інший свій задум, просити їх допомоги і прикинутися, що ти проти них зовсім нічого не маєш. Вони і не подумають оборонятися, оскільки цілком впевнені, що ти зовсім не збираєшся на них напасти, — і справа твоя вдасться легко.

Якщо ти відчуваєш, що у твоєму війську є зрадник, який повідомляє про твої плани ворога, то треба постаратися отримати користь з його віроломства, повідомивши йому про вигаданий задум і приховуючи цим дійсний, або сказати про неіснуючі побоювання, промовчавши про те, чого ти боїшся насправді. Ворог, упевнений, що він знає про твої наміри, зробить помилковий крок, і тобі буде легко його обдурити і розбити.

Якщо ти хочеш, подібно до Клавдія Нерона, виділити непомітно для ворога частину свого війська на допомогу союзнику, не скорочуй розмірів табору, залиш на місці всі прапори і колишні ряди наметів, не зменшуй кількості вогнів і вартових; так само, якщо ти отримаєш підкріплення і захочеш це приховати, не розширюй табір, бо найкорисніше — це завжди приховувати свої справи і думки.

Коли Метелл керував військами в Іспанії, хтось запитав його, що він збирається робити завтра. «Якби про це знала моя сорочка, — відповів Метелл, — я б відразу її спалив». Один з воїнів Марка Красса запитав його, коли він накаже війську виступати. «Чи думаєш ти, що один не почуєш труби?» — була відповідь.

Щоб розгадати таємниці ворога, деякі полководці наряджали до нього послів, відправляючи з ними під виглядом служителів найдосвідченіших воїнів, які підглядали устрій ворожого війська, дізнавалися, в чому його сила і слабкість, і своїми повідомленнями полегшували перемогу. Інші навмисне віддаляли від себе кого-небудь з наближених, хто удавано віддавався ворогові, а потім відкривав своїм задуми противника. Іноді це вдавалося зробити через полонених. Марій під час війни з кімврами для випробування вірності галлів, які жили в нинішній Ломбардії і перебували в союзі з римським народом, послав їм одночасно кілька листів, причому одні були запечатані, а інші ні. У незапечатаних листах він наказував розкрити інші тільки у відомий, вказаний ним час; потім він до терміну зажадав листи назад і, отримавши їх розкритими, зрозумів, що на галлів розраховувати не можна.

Деякі полководці, замість того щоб йти назустріч наступаючому ворогові, відправлялися грабувати його землі і цим змушували його піти назад на захист власних кордонів. Цей спосіб часто завершується успіхом, бо він привчає солдатів до нього, збагачує їх здобиччю і надає їм віри в себе, а війська противника, навпаки, падають духом і відчувають себе вже не переможцями, а переможеними. Багато полководців, які робили подібні набіги, мали успіх. Однак це можна дозволити собі тільки в тому випадку, коли твоя країна забезпечена і укріплена краще ворожої, інакше справа скінчиться погано. Полководцю, замкненому ворогом у таборі, іноді вдавалося домогтися кількаденного перемир’я. Ворог ставав безтурботнішим, і це давало обложеному можливість вислизнути, скориставшись якою-небудь недбалістю ворога.

Сулла таким шляхом двічі спасався від неприятеля, і та сама хитрість допомогла Гасдрубалу в Іспанії піти від Клавдія Нерона, який оточив його з усіх боків.

У такій самій обстановці буває дуже корисно спантеличити ворога яким-небудь непередбачених рухом. Тут можливе одне з двох: або кинути в атаку частину своїх військ, відтягнувши на неї ворожі сили, і цим вивільнити інші, або винайти що-небудь зовсім несподіване, щоб здивувати ворога небаченим видовищем, налякати його і примусити до бездіяльності. Ви пам’ятаєте розповідь про Ганнібала, оточеного військами Фабія Максима, і знаєте, що карфагенський полководець велів вночі прив’язати до рогів биків, які йшли за військом, в’язки запаленого хмизу. Фабій був настільки стурбований цією небувалою картиною, що не подумав по захист проходів.

Прагнення роздрібнити ворожі сили є чи не найголовнішою турботою полководця. Він повинен використати для цього всю свою майстерність і знайти спосіб вселити противнику недовіру до найближчих його помічників або змусити його розділити свою армію і цим себе послабити. Перша мета досягається особливою увагою до деяких наближених до ворожого вождя осіб, яка позначиться, наприклад, на тому, що під час війни майно його вціліє, а синів або родичів відпустять без викупу з полону. Ви знаєте, що