Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після короткої паузи, коли в кімнаті запанувала тиша, я спитала, наче осяяна думкою:
–А якщо використати його підпис з договору? – вимовила я, відчуваючи, що ми наблизилися до розгадки.
– Не впевнений, що спрацює на всі сто відсотків, – промовив Емре, задумливо насупивши брови, немов професор, що розв'язує складну задачу, – але спробувати варто, – додав він, його очі спалахнули вогником рішучості. – Завтра з самого ранку цим займуся, а поки мені потрібна твоя опалова куля, – його погляд став серйозним, – щоб скопіювати усі її енергетичні потоки для інших артефактів. Також, – він на мить замовк, ніби вагаючись, – у ній відчувається хоч і слабкий, проте слід твоєї матері, можливо, це знадобиться у її пошуках, – завершив він, його голос став тихим і турботливим.
Наступні дві години, наче кадри з німого кіно, промайнули для мене у тиші. Я, як зачарована, лише спостерігала за вправним магом, його чіткими, вивіреними до міліметра рухами, що нагадували танок. Було цікаво відзначати його емоції, що, як спалахи, відображали його внутрішній стан: витримку, що була мов скеля, та серйозний підхід до справи, де кожна деталь була на своєму місці. Те, що він вирішив не відкладати все на завтра, а почати одразу, немов поспішаючи за миттю, вказувало однозначно на його відношення до мене, що було немов маленьке зізнання. Принаймні, – подумала я, дозволяючи собі трохи піддатися мріям, – дуже хотілося в це вірити, наче в казку.
А після завершення роботи над артефактами, де кожна деталь, наче зірка, займала своє місце, ми пішли спати, знову ж таки, наче змовившись, вирішивши зранку здивувати нашу любу служницю. Вона, – засміялася я, – точно не очікуватиме побачити нас в обіймах один одного. Проте в Емрé, на цей рахунок, був не просто залізний, а магічний аргумент – він, бідний, боявся повторення мого кошмару, що був схожий на темну прірву, тому не міг, як би не хотів, залишити мене саму, навіть на мить. – Моя турбота про тебе на першому місці, – жартівливо промовив він, підморгнувши мені. – Ну, ж бо, не барися, з моїми обіймами тобі точно ніякі кошмари не страшні, – промовив він, злегка підштовхуючи мене до ліжка, а я в приємному передчутті очікувала безсонну ніч кохання.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонянка власних снів, Любава Олійник», після закриття браузера.