Читати книгу - "Друга фундація"

жива, вона могла би… могла би…

І того вечора вона вперше розплакалася; вона плакала, як мала дитина, і раділа цьому; плакала, міцно схопившись за старомодну сукню і рясно поливаючи її сльозами, в той час як добрі руки чужої жінки все обіймали Аркадію, ніжно погладжуючи її кучерики. Тато безпорадно стояв, дивлячись на цю пару, і марно намагався знайти носовичок, а коли знайшов, його відразу ж вихопили в нього з рук. Мама глянула на Тата, показуючи, щоби він поводився тихо. Юрба звідусіль обтікала маленьку групку, наче вода, лише вряди-годи байдуже поглядаючи на цю сцену, що, втім, притаманно будь-якій юрбі. Вони справді були на самоті.

Нарешті сльози закінчились, і Аркадія кволо усміхнулася, витерши почервонілі очі позиченим носовичком.

– Їй-богу, – прошепотіла вона, – я…

– Тихше, тихше, – швидко промовила Мама, – просто сядь і трошки відпочинь. Віддихайся. А тоді розкажи нам, що трапилося, і ти побачиш, ми все владнаємо, і все буде гаразд.

Аркадія зібрала докупи все, що залишилося від її кмітливості. Вона не могла розповісти їм правду. Вона нікому не могла розповісти правду… І все ж вона була занадто виснажена, щоб вигадувати якусь рятівну брехню.

Вона прошепотіла:

– Зараз мені вже краще.

– Добре, – сказала Мама. – А тепер розкажи мені, чому ти в біді. Ти не зробила нічого поганого? Звичайно, хай би що ти накоїла, ми тобі допоможемо, але розкажи нам правду.

– Для друга з Трентора ми все зробимо, – розчулено додав Тато, – еге ж, Мамо?

– Стули писок, Татку, – пролунала незлобива відповідь.

Аркадія навпомацки рилася в сумочці. Принаймні, сумочка була її власною, і вона не забула її прихопити, незважаючи на швидку збиранину, до якої її змусила леді Каллія. Вона знайшла те, що шукала, і подала Мамі.

– Це мої документи, – сором’язливо сказала вона. Це був блискучий синтетичний пергамент, виданий їй послом Фундації в день її прибуття і завізований підписом відповідного калганського урядовця. Він був доволі великий і справляв враження. Мама безпорадно глянула на нього і передала Татові, який уважно прочитав його зміст, ворушачи при цьому губами.

– То ти з Фундації? – здивувався він.

– Так. Але народилася на Тренторі. Подивіться, там написано…

– Ага. Як на мене, все добре. Тебе звати Аркадія, так? Гарне тренторіанське ім’я. Але де твій дядько? Тут сказано, що ти прилетіла разом зі своїм дядьком Гоміром Манном.

– Його заарештували, – похмуро відповіла Аркадія.

– Заарештували?! – в один голос скрикнули вони.

– За що? – запитала Мама. – Він щось накоїв? Вона похитала головою.

– Я не знаю. Ми просто були в гостях. Дядько Гомір мав якусь справу з лордом Стеттіном, але… – Їй непотрібно було зусиль, щоби вдати, що вона тремтить. Вона й так тремтіла.

Тато був вражений.

– Із лордом Стеттіном. Ммм, твій дядько – велика людина.

– Я не знаю, в чому там була справа, але лорд Стеттін хотів, щоб я залишилася… – Вона згадала останні слова леді Каллії, які зараз їй знадобилися. Тепер вона розуміла, що Каллія знала свою справу чудово, тому ця історія могла спрацювати вдруге.

Дівчина зробила паузу, і Мама зацікавлено запитала:

– А навіщо?

– Я не впевнена, що знаю. Він… він хотів повечеряти зі мною наодинці, але я відмовилася, бо хотіла залишитися з дядьком Гоміром. Лорд якось дивно дивився на мене і тримав за плече. Тато аж злегка роззявив рота, а Мама відразу ж розсердилася і почервоніла.

– Скільки тобі років, Аркадіє?

– Майже чотирнадцять із половиною.

Мама вдихнула повітря і сказала:

– І як таких ще земля носить! Собаки на вулицях і то кращі. То ти від нього втікаєш, люба?

Аркадія кивнула. Мама сказала:

– Тату, іди просто до довідкового бюро і дізнайся, коли точно відбудеться посадка на корабель до Трентора. Швидше!

Але Тато встиг зробити лише один крок, а тоді зупинився. Над головою загуркотів металевий голос, і п’ятсот пар очей здивовано глянули вгору.

– Чоловіки й жінки, – озвався різкий голос, – аеропорт оточений і зараз проводиться пошук небезпечного втікача. Входи і виходи перекриті. Пошуки будуть проводитися дуже швидко, і за цей час жоден корабель не сяде і не злетить, тож ви не пропустите свій рейс. Опустяться ґрати. Ніхто з вас не повинен виходити за межі того місця, де стоїть, інакше ми будемо змушені застосувати нейронні батоги.

Протягом цієї хвилини чи навіть менше, поки під куполом величезної зали очікування космопорту панував цей голос, Аркадія не могла зрушити з місця, так наче все зло Галактики згорнулося в клубок і кинулося на неї.

Звичайно, йшлося про неї. Годі було і помислити про когось іншого. Але чому?

Каллія спланувала її втечу. І Каллія була з Другої Фундації. Але навіщо тепер цей обшук? Невже Каллія зазнала невдачі? Чи могла Каллія програти? А може, це частина плану, тонкощів якого Аркадія не осягнула?

На якусь мить у неї запаморочилося в голові, їй захотілося зірватися на ноги і закричати, що вона здається, що вона піде з ними, що…

Але Мама схопила її за зап’ястя.

– Швидше! Швидше! Ми заскочимо у вбиральню, перш ніж вони почнуть.

Аркадія не зрозуміла її. Вона просто сліпо рушила за нею. Вони пропхалися крізь натовп, що завмер на місці і слухав останні команди металевого голосу.

Ґрати почали опускатися, і Тато спостерігав за цим процесом із роззявленим ротом. Він чув і читав про таке, але ще ніколи не бачив наяву. Ґрати мерехтіли в повітрі, виблискуючи у променях світла. Вони були просто низкою перехресних щільних пучків випромінювання, що утворювали в повітрі нешкідливу сітку, сплетену зі світляних ниток.

Вони, ніби якісь тенета, завжди падали повільно, створюючи жахливий психологічний ефект пастки.

Тепер ґрати були на рівні талії, і перехрещені лінії утворювали квадрати площею у десять футів. Тато опинився у своєму квадраті на самоті, і залюбки перейшов би у сусідній, де були люди, але в такому разі довелося би перетнути блискотливу лінію, через що сигнал міг спрацювати і задіяти один із нейронних батогів.

Він чекав.

Понад головами моторошно притихлого натовпу, що стояв у очікуванні, він помітив далекий рух – стрій полісменів методично перевіряв квадрат за квадратом.

Минуло ще чимало часу, перш ніж людина у формі зайшла у квадрат, де перебував Тато, й акуратно записала його координати в офіційний журнал.

– Документи!

Тато передав документи, і полісмен швидко та вправно перевірив їх.

– Ви Прім Палвер, уродженець Трентора. На Калгані місяць, повертаєтеся на Трентор. Відповідайте, так чи ні.

– Так, так.

– Із якою метою на Калгані?

– Я торговий представник нашого фермерського кооперативу. Вів перемовини з Департаментом сільського господарства Калгана.

– Угу. Ваша дружина з