Читати книгу - "Червона зона"

них нiхто не зважав. Кiоск розмiщувався за якихось двiстi метрiв вiд метробудiвського гуртожитку, тож було зручно рано-вранцi ходити на змiну, спустившись по вiконних ґратах. Пiсля другої я йшов на Подiл i чекав на Умку. Вона теж починала працювати рано, але закiнчувала й поверталася з зеленої зони пiзнiше, нiж я приходив, i завжди в рiзний час. Залишатися на нiч я тепер не мiг, бо не встигав дiстатися на шосту ранку на Борщагiвку. Тому вночi я повертався на Героїв Севастополя i в темрявi залазив по ґратах у вiкно на четвертому поверсi. Я працював без вихiдних.

Брати участь в акцiях проти забудовникiв я теж мiг лише в другiй половинi дня. Боротьба виявилась позицiйною. Вночi колишнi мешканцi, переважно молодi, займали кам'янi будинки й навiть зводили тимчасовi барикади та прибудови. Вдень приїжджали бульдозери й за пiвгодини нищили зроблене. Вночi знову виростали слами з дощок i картону. Частина мешканцiв, як i хотiв забудовник, подалися шукати нове житло – далi вiд робочих мiсць на Житньому ринку й далi вiд стiни й робочих мiсць у зеленiй зонi. Забудовник не намагався витiснити мешканцiв за раз i остаточно. Дешевше дати арникам зневiритися самим. Час до Олiмпiйських iгор був, оскiльки ж вони стали тільки приводом для девелопменту – час у девелопера був у принципi. Грiнiнвест грав на виснаження, малими силами: раз прижене екскаватор i копне мiж будинками, другий прижене бульдозер i знищить набудоване арниками за тиждень, третiй прижене автобус блеквотерiв, якi виженуть пiдлiткiв iз таборiв i не дадуть обжитись у будинках мешканцям, котрi спробували повернутися. Новий паркан поки не зводили.

Валера поплескав себе по кишенях, дiстав iз правої пачку:

– Талiб, давай не йти на дах. Ге?

– Е, чорт iз вами, – Улугбек встав i потягнувся до верхнього шпiнгалета. – Тiльки висувайтесь надвiр, бо засмердите все.

Старий потягнув на себе вiкно, дерев'яна рама рипнула, на край стола пiд вiкном посипалась пилюка, вiдвалилось i впало кiлька пласких шматкiв засохлої бiлої фарби. В кiмнату повiяло теплом, знадвору почулися вигуки дiтей i сигнали машин. Валера протиснувся мiж мною i столом, прихопив пачку, обійшов стіл i висунувся по пояс у вiкно, закурюючи.

– Iншого разу до мене пiдемо, – сказав вiн через плече.

– Хай твоя доця трохи пiдросте, – усмiхнувся Бек. – А то жiнка вижене нас з порогу.

Валера засмiявся:

– Катя може.

– Як вони?

– Не нарадуюсь, – обернувся у вiкнi Валера, випускаючи дим назовнi. – Мала агукає як мале агукало.

– Це їй три?

– Три мiсяцi десять днiв, – Валера усмiхнувся, тодi обернувся в бiк вулицi, докурив i пролiз назад на кушетку, даючи мiсце у вiкнi менi.

– Еххх, яка погодка! – зiтхнув вiн. – Навiть у мiстi без паркiв, травень є травень.

Я висунувся у вiкно, з насолодою вдихнув тепле повiтря, потiм догнався димом. Машини внизу проїжджали нечасто, на Турiвськiй майже не було транзитного трафiку. Пiд будинками, по проїжджiй частинi теж гасали з криками дiти. Пастельне свiтло. Будинки та вулицi нарештi прогрiлися пiсля холодної зими, а до асфальтової спеки лiта ще є час.

– Ну, давайте за плодючу Ферганську долину, за її людей, – Улугбек розлив по стопках, коли я докурив.

– Хiба мусульманам можна горiлку? – примружився я на нього.

– Крiзь хмару мого смутку Аллах не побачить, – сказав Бек.

Я чекав лукавих променiв вiд пiднятих кутикiв очей, але зморшки з'явилися бiля опущених кутикiв губiв:

– Сьогоднi роковини. Валера знає. Антон-бек, я приїхав сюди з одного мiста у Ферганськiй долинi. Ти про нього, напевно, й не чув. Тодi теж був травень. У нас у Ферганськiй долинi о цiй порi дуже тепло, правда, абрикоси давно вiдцвiли, зате все зелене, ще не вигорiло. Сонце палить, але пiд деревами густа тiнь… Менi було двадцять рокiв, – Улугбек зiтхнув. – Тодi зони тiльки починали називати зонами, а так то були країни. Я стажувався в однiй органiзацiї, яку фiнансували американцi. Вчився на юриста.

Зони зонами не називали, але майже вся країна опускалась у червону зону. Я тодi вiрив, що треба тiльки обрати iншого президента – i все змiниться. Бо у нас iще й президент був: сидiв у крiслi – й iншого не пускав. А в сусiднiх зонах то там скинуть свого, то там. Ну i наші захотіли.

Пiвмiста вийшло на вулицi. Ще й з усiєї провiнцiї поз'їжджалися. Травень, весна, молодiсть, а ще й попрацював пiвроку з американцями – ми все зможемо, демократiя! Ти колись був серед великого натовпу, який вiрить у себе, Антон-бек? Нi? Тут кожен тобi брат. Коли тебе випадково штовхнуть, ти усмiхнешся, а не розізлишся. Ти забуваєш, що вчора ви сперечалися, тут у вас одна мета. Якщо ти зашпортаєшся, тебе пiдтримають. I разом ви гори звернете. Я скандував, пiднiмав кулак над головою, часом тримав край транспаранта. Фотографував, бо моя органiзацiя хотiла фотографiй.

У мене сiли батарейки. Знаєш, Антон-бек, що таке батарейки? Тодi їх надовго не вистачало. Я побiг в офiс по новi. Я дуже везучий. Буквально десять хвилин туди, десять – назад.

I поки я був в офiсi, то почув пострiли, а потiм крики. Спершу кричали жiнки, потiм вони верещали, а невдовзi почали кричати чоловiки. Я визирнув у вiкно, спершу нічого не побачив, а потiм з боку великої вулицi побiгли люди. Вони бiльше не пiдтримували одне одного. Тепер кожен за себе. Старий чоловік упав, а ззаду бiгли молодшi, й вони перестрибували через нього. Нiхто не зупинився допомогти, потiм натовп став густiшим, i бiльше я старого не бачив. Люди розбiгалися по дворах, вони пробували дверi пiд'їздiв, шукали вiдiмкненi, але натикалися на кодовi замки.

Я дивився згори, як люди метушаться всерединi двору, вони опинились у мишоловцi, а потiм вузький прохiд, звiдки всi прибiгли, загородив бронетранспортер. На баштi сидiв солдат iз кулеметом, вiн пустив чергу справа налiво, по колу прошив усе подвiр'я, й кiлька людей упали. Знову вереск, решта попадали животами на землю. Броньовик здав назад i зник. Я дивився згори i почув схлипування, а потiм зрозумiв, що схлипую я.

Антон-бек, армiя зразу стрiляла металевими кулями, без сльозогiнного газу, без гумових куль, без водометiв, без попереджень. Одразу. Ти знаєш, що таке армiя? Так тодi називали блеквотерiв, тiльки вони вважалися не приватними, а народними. Вони мали захищати народ, але, як i нинi, захищали господарiв.

Наш пiд'їзд був наскрiзний, i я вийшов з iншого боку, щоб не бачити людей, по яких стрiляли з БТР. Я пiшов дворами