Читати книгу - "На інших вітрах"

чи є хоча б одна людина, здатна протистояти розгніваному драконові. А тому ми повинні неодмінно з'ясувати причину їх гніву і, усунувши її, укласти з ними мир.

— Але ж це тварини! — сказав старий правитель острова Фелкуей. — Вони позбавлені розуму! Люди не можуть домовитися з тваринами і укласти з ними мир.

— Хіба у нас немає меча Еррет-Акбе, яким був убитий Великий Дракон?! — скрикнув хтось із наймолодших членів Ради.

Йому тут же заперечили:

— А хто вбив самого Еррет-Акбе?

Дебати в Раді завжди проходили шумно і безладно, хоча принц Сеге дотримувався суворих правил і не дозволяв нікому переривати виступаючого або ж говорити довше, ніж сиплеться пісок в двохвилинному пісковому годиннику. Базіки і скиглії тут же замовкали, варто було принцу Сеге вдарити об підлогу своєю палицею з срібним наконечником і запропонувати виступити наступному доповідачу. Так що, в загальному, кожен говорив або кричав вельми недовго, проте сказано було багато — і того, що дійсно повинно було бути сказано, і того, чого говорити зовсім не було потрібно. Сперечалися головним чином через те, чи варто вступати у війну з драконами і прагнути їх перемогти.

— Та загін лучників з будь-якого бойового корабля перестріляє їх над морем, як зграю качок! — гарячкував багряний купець з Уотхорта.

— Невже ми повинні плазувати перед якимись безмозкими чудовиськами? Невже у нас зовсім не залишилося героїв? — зарозуміло запитувала королева Отокне.

На ці слова досить різко відповів чарівник Онікс:

— Безмозкі? Дракони говорять на мові Творення, знання якої є основою всіх магічних мистецтв і умінь! Так. Вони здаються нам чудовиськами, але вони не більше жахливі, ніж ми, люди. Між іншим, люди — це теж всього лише розмовляючі тварини!

Оніксу заперечив шкіпер, старий морський вовк, який пережив чимало далеких мандрівок:

— В такому разі хіба не ви, мудреці і чарівники, повинні з ними розмовляти? Раз вже ви знаєте їхню мову і, можливо, поділяєте їхню могутність? Наш король тільки що розповідав, що якась юна дівчина, яка ніде не вчилася, як за помахом чарівної палички взяла та й домовилася з драконом. Хіба не могли б Майстри з острова Рок поговорити з цими драконами або прийняти їх вигляд і битися з ними? На рівних, га?

І тут встав чарівник з острова Пальн. Він був невисокий і говорив тихим голосом:

— Прийняти чиєсь обличчя — не означає СТАТИ цією істотою, капітане, — сказав він чемно. — Маг дійсно може часом виглядати як справжній дракон. Однак Істинне Перетворення — мистецтво дуже ризиковане. Особливо зараз. Бо навіть одну маленьку зміну серед безлічі інших змін можна порівняти зі слабким диханням, яке пробуджує страшний вітер… Серед нас зараз є така людина, якій ніякої магії не потрібно, щоб розмовляти з драконами від нашого імені. І вона вміє розмовляти з ними набагато краще, ніж будь-хто інший. Якщо, звичайно, вона захоче говорити з ними від нашого імені, - додав він, помовчавши.

І тут зі своєї лави, що стояла біля тронного підвищення, піднялася Техану і голосно сказала:

— Я буду говорити з ними! — І знову сіла.

Після цих слів всі суперечки припинилися і деякий час стояла повна тиша, але незабаром все почалося спочатку.

Король слухав мовчки. Йому хотілося дізнатися, які настрої переважають у його підданих.

Ніжними голосами проспівали срібні труби, зігравши свою мелодію цілих чотири рази, — це означало, що вже настала шоста година. Король встав, і принц Сеге оголосив перерву до початку першої години пополудні.

Сніданок, що складався зі свіжого сиру, фруктів, зелені і овочів, був поданий в одній з кімнат в башті королеви Геру. Сюди Лебаннен запросив Техану і Тенар, Олдера і Онікса, який, з дозволу короля, привів із собою також пальнійського чарівника Сеппела. Усі з апетитом їли і розмовляли дуже мало і тихо. З вікна було видно затоку і її протилежний, північний, берег, який тонув в блакитному серпанку — чи то в залишках ранкового туману, чи то в диму лісових пожеж на заході острова.

Олдер як і раніше дивувався з приводу того, чому король включає його в коло найближчих людей і навіть запросив на Раду. Яке він має відношення до драконів? Він не міг не тільки боротися з ними, але й просто розмовляти. Сама думка про настільки могутніх істот лякала його. Часом хвалькуваті і викличні крики членів Ради нагадували Олдерові гавкіт собак. Він одного разу бачив, як одна молода собака, стоячи на березі, все гавкала на океан, все сердилась, все намагалася вкусити набігаючу хвилю і тут же відскакувала, підібгавши хвіст, варто було хвилям намочити їй лапи.

Однак йому було дуже приємно бути в товаристві Тенар. Поруч з нею йому завжди ставало легше, і він до того ж дуже поважав її за доброту і мужність. На свій подив, він виявив, що йому майже так само легко і в товаристві Техану.

Її потворність змушувала його часом думати, що у неї два обличчя і він просто не може побачити їх обидва одночасно — або одне, або інше. Але Олдер вже звик до незвичайної зовнішності дівчини, і це його абсолютно не бентежило. Адже лице його матері теж було наполовину закрите потворною темно-червоною родимою плямою, і лице Техану нагадувало йому про це.

Тепер вона здавалася вже не такою неспокійною і стривоженою, як раніше. Сиділа тихенько і пару разів навіть заговорила з Олдером, який виявився її сусідом. У її голосі вчувалася якась сором'язлива дружелюбність. Олдер відчував, що Техану, як і він, потрапила сюди не випадково, що відбувся якийсь ВИБІР і що тепер вона повинна слідувати тим шляхом, якого поки що і сама не знає. Можливо, і їй, і йому уготований один і той же шлях? На деякий час, у всякому разі. Думка про це додала Олдерові мужності. Розуміючи лише одне — що йому належить закінчити щось давно вже розпочате, — він інстинктивно відчував, що, яким би це завдання не виявилося, його краще буде виконати разом з Техану. Можливо також, їх тягнуло один до одного і через самотність.

Однак в розмовах з ним Техану настільки глибоких проблем не торкалася.

— Мій батько, здається, подарував тобі кошеня? — запитала вона, коли вони вийшли з-за столу. — Він його у Тітоньки Мох взяв?

Одер кивнув, і вона запитала:

— Сірого?

— Так.

— Це найкраще кошеня!

— Так, хороша кішка, — погодився Олдер. — Все товстішає.

І Техану соромливо поправила його:

— Я думаю, це «він».

Олдер і сам