Читати книгу - "Молодий місяць"

class="p1">— Тут у тебе такий дивний шрам, — сказав він раптом, повернувши мою руку, щоб краще роздивитися. — Як серп. Звідки він у тебе?

Вказівним пальцем вільної руки він провів довгу лінію по сріблястому півмісяцю, який ледве виднівся на блідій шкірі. Я насупилася.

— Ти справді гадаєш, що я пам’ятаю, звідки всі мої шрами?

Я очікувала, що мене затопить потік спогадів — наче зірве дамбу. Але, як завжди, в присутності Джейкоба цього не трапилося.

— Він холодний, — сказав Джейк, легенько натиснувши на те місце, де мене вкусив Джеймс.

Саме в цей момент із туалету вийшов Майк, його обличчя було бліде й зарошене потом. Він мав жахливий вигляд.

— Ой, Майку, — вигукнула я.

— Не заперечуєш проти того, щоб поїхати звідси вже зараз? — прошепотів він.

— Звісно, що ні.

Я вивільнила руку й пішла допомогти Майку. Здавалося, він от-от звалиться з ніг.

— Що? Виявилося, що фільм застрашний для тебе? — запитав Джейкоб грубо.

Майк злісно зиркнув на нього.

— Власне, я не дивився фільм, — пробурмотів він. — Мені стало погано ще перед тим, як погасло світло.

— Чому ти нічого не сказав? — мовила я, коли ми рушили до виходу.

— Я гадав, усе минеться, — відповів він.

— Одну секундочку, — сказав Джейкоб, коли ми підійшли до дверей. Він швидко вернувся до прилавка з попкорном.

— Можете дати мені порожнє відерце для попкорну? — запитав він у дів чини за прилавком. Вона глянула на Майка й одразу ж кинула Джейкобу порожнє відерце.

— Тільки виведіть його звідси, будь ласка, — заблагала вона. Мабуть, у разі чого саме їй доведеться мити підлогу.

Я вивела Майка на прохолодне вологе повітря. Він глибоко вдихнув. Джейкоб наздогнав нас. Він допоміг мені всадовити Майка на заднє сидіння машини й із серйозним видом подав йому порожнє відерце.

— Будь ласка.

Це все, що він сказав.

Ми опустили вікно, щоб впустити в машину прохолодне нічне повітря, сподіваючись, що це допоможе Майку. Я обхопила ноги руками, щоб зберегти тепло.

— Знову змерзла? — запитав мене Джейкоб й обняв однією рукою, перш ніж я встигла відповісти.

— А ти ні?

Він похитав головою.

— Мабуть, у тебе гарячка, — пробурмотіла я. Було холодно. Я торкнулася пýчками його чола — воно просто пашіло.

— Ой, Джейку, ти гориш!

— Я почуваюся чудово, — знизав він плечима. — Я цілком здоровий.

Я насупилася й діткнулася його чола знову. Шкіра палала під моїми пальцями.

— Твої руки мов лід, — пожалівся він.

— Може, справа в мені, — погодилась я.

Майк застогнав і виблював у відерце. Я скривилася, сподіваючись, що мій власний шлунок витримає цей звук і запах. Джейкоб тривожно озирнувся через плече, щоб переконатися, що його машина не забруднилася.

Дорога назад здавалася довшою.

Джейкоб мовчав і про щось думав. Він продовжував обнімати мене, й мені було так жарко, що холодний вітерець приносив задоволення.

Я дивилася у вікно, і мене переповнювало почуття вини.

Навіщо тільки я заохочую Джейкоба? Кляте самолюбство. Дарма, що я намагалася чітко вказати свою позицію. Якщо Джейк відчув бодай якусь надію на те, що це може перерости в щось більше, ніж просто дружба, то значить, я висловилася недостатньо ясно.

Як мені пояснити, щоб він утямив? Я просто оболонка, порожня всередині. Немов пустий будинок, не придатний для життя, — протягом довгих місяців я була наче нежива. Зараз мені стало трохи ліпше. Вітальня тепер у кращому стані. Але це все — тільки невеликий шматочок. А Джейк заслуговує на більше — більше, ніж однокімнатне напівзруйноване приміщення. Ніякі намагання з його боку не зможуть повернути мене у нормальний стан.

Проте я знала, що незважаючи ні на що, я не зможу його прогнати. Я потребувала його, просто егоїстично потребувала його присутності. Можливо, я зумію висловитися чітко, так щоб він зрозумів: не варто до мене залицятися. На саму лише думку про це я затремтіла, й Джейкоб міцніше мене пригорнув.

Я відвезла Майка додому на його «шевроле», Джейкоб їхав за нами, щоб потім забрати мене додому. Усю дорогу назад Джейкоб мовчав. Може, він думав про те саме, що і я? Може, він передумав?

— Я б зайшов, адже ще зовсім рано, — сказав він, зупинившись біля мого пікапа. — Але, мабуть, ти мала рацію стосовно гарячки. Мені погано. Я почуваюся якось… якось дивно.

— Ні, невже й ти також? Хочеш, я відвезу тебе додому?

— Ні, — відповів він і нахмурився. — Я не те щоб хворий. Просто… щось не так. Якщо мені також стане недобре, то я зупинюся.

— Подзвониш, тільки-но доберешся додому? — запитала я з тривогою в голосі.

— Звісно, — він спохмурнів. Він дивився в темряву й кусав нижню губу.

Я відчинила дверцята, щоб вийти з машини, але він легенько схопив мене за зап’ястя. Я знову відчула, наскільки його шкіра була тепліша за мою.

— Що таке, Джейку? — запитала я.

— Я хочу щось сказати тобі, Белло… Мабуть, це прозвучить банально.

Я зітхнула. Звісно, це буде продовженням нашої розмови в кінотеатрі.

— Слухаю.

— Я знаю, що ти дуже нещасна. І можливо, це тобі не допоможе, але я хочу, щоб ти знала — я завжди поруч. Я ніколи не покину тебе — обіцяю, ти завжди можеш на мене розраховувати. Ого, це й справді звучить банально. Але ти знаєш, що це правда, еге ж? Що я ніколи-ніколи тебе не підведу?

— Так, Джейку. Я знаю. Я завжди розраховую на тебе, навіть більше, ніж тобі здається.

Усмішка осяяла його обличчя, як вечірнє сонце змушує палати небо, і мені закортіло вирвати собі язика. Я не сказала жодного слова неправди, а слід було. Адже правда тільки завдасть Джейкові болю. Тоді я підведу його.

Його обличчя стало якесь дивне.

— Я й справді гадаю, що мені краще поїхати додому, — сказав він.

Я швидко вийшла з машини.

— Подзвони мені! — гукнула я, коли він рушив із місця.

Я дивилася йому вслід. Здається, з керуванням машиною він справлявся. Коли він зник за поворотом, я дивилася на порожню дорогу, відчуваючи якусь слабкість, хоч на це й не було жодної фізичної причини.

Як я хотіла, щоб Джейкоб Блек був моїм братом, моєю кров’ю й плоттю, щоб я мала законне право на спілкування з ним і щоб мене не гнітило відчуття провини, як от зараз! Бог свідок, я ніколи не хотіла використовувати Джейкоба, але я не могла інакше пояснити почуття вини, як тим, що справді його використала.

Ба більше, я ніколи не хотіла його любити. Єдине, що я знала напевне, — відчувала всім своїм єством, до мозку кісток, від вершечка голови до кінчиків пальців ніг,