Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 1"

Доки великий князь Михайло був в Орді, де брав участь у торжествах з нагоди вступу на престол нового хана, давав йому клятву й підносив дари, доки заводив знайомства серед нового почту Узбека, московський князь Юрій Данилович підняв заколот у Новгороді проти Михайла Тверського. Причиною заколоту став наклеп князя-московита на Михайла, мовляв, той завищує кількість данини, яка збирається для татаро-монголів. Збунтувавши новгородців і дізнавшись про те, що Михайло Тверський іде разом із татаро-монголами втихомирювати бунт, князь Юрій терміново втік до хана Узбека, аби плести інтригу далі:

«… взявши з собою багаті дари, сподівався бути правим у такім судилищі, де головувало жадібне користолюбство» [1, том IV, с. 252].

Зауважмо, навіть у цих словах, які, здавалося б, засуджу ють князя-московита (їх я подаю з книги М. М. Карамзіна), «байкар історії» з жорстоким єхидством таврує хана за хабарництво, забувши затаврувати князя-інтригана.

І доки в землях суздальській і новгородській рікою лила ся людська кров, доки в безкомпромісній січі сходилися раті, князь Юрій усі роки сидів в Орді, полював і бенкету вав біля хана, догоджав, принижувався й усе нашіптував. І нашептав!

«Тим часом Георгій (Юрій. — В. Б.) жив в Орді, три роки кланявся, дарував і здобув, нарешті, настільки велику милість, що юний Узбек, давши йому старшинство між Князями… одружив його зі своєю улюбленою сестрою Кончакою» [1, том IV, с. 254].

Тут варто нагадати — саме хан Узбек примусово ввів мусульманську віру в улусах Золотої Орди. Тому як не намагалися нас переконати «байкарі історії» про прийняття Кончакою при вінчанні православної віри, це лише міф і бажання. Радше князь-московит, щоб остаточно схилити хана на свою сторону, прийняв мусульманську віру.

Не варто гадати, що князь Юрій Данилович зробив щось протиприродне. Суздальська земля на початку XIV століття мала одного царя (хана), як і всі улуси Золотої Орди. То була єдина держава, у неї був єдиний володар, «від Бога даний», і оспівували хана Узбека не тільки у мусульманських, а й у православних храмах. Тому хан Узбек не пригноблював православну церкву в суздальській землі, «бо ці люди молитвою своєю бережуть нас і наше воїнство зміцнюють. Хай будуть вони підсудні єдиному Митрополитові, згідно з древнім законом їх і грамотами колишніх Царів Ординських» [1, том IV, с. 261].

А нас намагалися сотні років переконувати, що Московія розвивалася самостійно, поза владою й поза єдиною державою Золотої Орди!

Однак навіть такого раптового звеличення було мало князеві-московиту Юрію. Тепер йому знадобилася голова власного дядька, Тверського князя Михайла.

Одержавши татаро-монгольське військо, очолюване темником Кавгадиєм, Юрій вирушив на Твер. Почався процес «збирання землі російської» Московією. Запалала у вогні земля тверська, полилася, як завжди, безневинна людська кров.

«Михайло (князь Тверський. — В. Б.) відправив до нього (Юрія, князя Московського. — В. Б.) Послів. «Будь Великим Князем, якщо так бажає Цар (хан Узбек. — В. Б.), — сказали вони… — але дозволь Михайлові спокійно княжити в його спадщині…» Відповіддю Князя Московського було спустошення Тверських сіл і міст аж до берегів Волги» [1, том IV, с. 254].

У вищеподаних писаннях М. М. Карамзіна дуже виразно постає велика впевненість князя-московита в ординському всесиллі й у власній перевазі. Гадаю, за цим, як завше, крилася та прихована істина, яку «великорос-байкар» намагався замовчати. Цілком імовірно, що московський князь Юрій не так легко, тільки з примхи хана Узбека, отримав у дружини жінку з роду Чингісидів. Шлюби такого рівня завжди були обґрунтовані. Тут примха чільну роль відіграти не могла. Та й прийняття Юрієм Московським ісламських звичаїв і канонів було тільки передумовою до шлюбу, не інакше. У самому факті одруження Юрія із сестрою хана — Кончакою було більш тонке підґрунтя. Адже такий шлюб для всіх, хто знайомий зі звичаями і правилами тих часів, бачиться дуже принизливим для Чингісидів — видати сестру за власного раба. Московит, який прислуговував ханові три роки поспіль, мусив дуже тяжко потрудитися. Через підкуплених наближених до хана осіб довелося нагадати Узбекові про первородство в землі Моксель потомства Олександрового, так званого Невського. Довелося через придворну знать нагадати ханові, що це первородство дароване Сартаком із дозволу великого Батия, чиїм родичем був і сам хан Узбек. Я сподіваюся, що ханові Узбекові також повідали про його далеку, яка походить від андової клятви Сартака й Олександра, спорідненість із Юрієм московським. Тільки в результаті цілковитого доведення порівняльної «величі роду князя Юрія» правляча знать дозволила йому взяти за дружину сестру хана Узбека. Саме в цьому виявилася перевага онука Олександра Невського перед власним дядьком. А дари возити й задобрювати хана вміли всі князі суздальської землі.

Ми залишили Юрія Московського, коли він разом із ординським темником Кавгадиєм спалював тверські селища, наближаючись до Твері. Князь Михайло Ярославович повів свої війська назустріч прибульцям.

«Михайло (Тверський. — В. Б.)… відбивався від ворогів і нарешті змусив їх утікати. Ця перемога врятувала безліч нещасних… жителів Тверської області, взятих у неволю Татарами. Михайлові представили жону Георгія (Юрія. — В. Б.), брата його Бориса Даниловича і Воєводу Узбекового Кавгадия разом з іншими бранцями. Великий Князь (Михайло. — В. Б.) заборонив воїнам убивати Татар і, ласкаво почастувавши Кавгадия в Твері, з багатими дарами відпустив його до Хана… і запропонував Георгію (Юрію. — В. Б.) їхати з ним в Орду. «Хан розсудить нас, — казав Михайло, — і воля його буде мені законом. Повертаю волю жоні твоїй, братам і всім Новгородським аманатам (заручникам. — В. Б.)»… На нещастя, жона Георгієва (Юрієва. — В. Б.) раптово померла в Твері, і вороги Михайлові розпустили чутку, що її отруїли» [1, том IV, с. 255].

Сподіваюся, читачі розуміють: доля князя Михайла Ярославовича була вирішена. Князь-московит відіграв у ній свою роль. Привівши татаро-монгольські загони в суздальську землю, він у будь-якому разі вигравав: і у випадку перемоги татаро-монголів, і у випадку перемоги князя Михайла. Він залишався осторонь.

У наступні роки московські князі дуже часто полюбляли застосовувати цей брудний прийом своїх предків — політику підбурювання один проти одного або друзів, або ворогів, або ж одних проти інших. У ставці хана Узбека Михайла Тверського чекала жорстока смерть. Юрій Московський скоїв своє звичне злодіяння.

«Георгій (Юрій. — В. Б.) і Кавгадий зупинилися біля намету (де жив Михайло. — В. Б.) на майдані, і зійшли з коней, відрядивши вбивць учинити беззаконня. Всіх людей Князівських розігнали, Михайло стояв сам і молився. Лиходії повалили його на землю, мучили, били. Один із них… устромив йому ніж у ребра і вирізав серце… Георгій (Юрій, онук Невського. — В.