Читати книгу - "Lux perpetua"

тебе, як до сина. Але ти не мій син. Ти син чарівниці, отруйниці, до того ж вихрестки, яку я врятував від багаття, зробивши з неї черницю. Той факт, що я неодноразово виявляв твоїй матері честь і грав її, аж ніяк не означає, що ти є плодом моїх стегон, Біркарте, що ти зачатий із мого сімені. Я схиляюся до думки, сину, що тебе виплодив сам Диявол. І річ зовсім не в тому, що в Любані жоден смертний чоловік не міг мати доступу до твоєї матері, я надто добре знаю як жіночі монастирі, так і темперамент твоєї хтивої матусі, голову дам навідруб, що не один ксьондз-сповідник настромив її там на свого списа. Але твій характер промовисто свідчить, хто був справжньою причиною твоєї появи на цьому світі.

— Говори далі, татусику, говори далі. Хай тобі стане легше.

— Виходить, — вів далі єпископ, насолоджуючись формою ніжки келиха і виразом обличчя Стінолаза, — що ти син Диявола і розпусної єврейки. Чисто тобі антихрист, герой моїх останніх пропагандистських постил. Евантас, Латейнос чи інший який Какос або Кутос, забув. Налий мені вина. Розполохав прислугу, то сам прислужуй. І кажи, яку маєш до мене справу. Що ти хочеш?

— Нічого. Я заскочив засвідчити повагу. Запитати про здоров'я, годиться-бо сину цікавитися здоров'ям батька. Я хотів, як добрий син, запитати, чи батькові, бува, чого не треба? Може, батькові потрібна якась синівська послуга? Чи прислуга?

— Не на часі твоя турбота. Ти був мені потрібен місяць тому. І воістину шкода, що тебе не було під рукою. Та й для тебе шкода, гадаю. Рейневан з Беляви об'явився у Вроцлаві. А тобі колись якось дивно на ньому залежало.

Лице Стінолаза незначно змінилося. Настільки незначно, що цього не зауважив би ніхто, хто Стінолаза не знав. Єпископ Стінолаза знав.

— Через місяць після того, як я його відлучив від Церкви, — вів далі він. — Через два місяці після Велислава, де він тебе переміг і принизив, цей негідник насмілюється показати свою єретицьку пику в моєму місті. Мало того: йому вдається втекти. Самі тільки телепні в мене на службі, хай йому Сатана, телепні й недотепи.

— Що він робив у Вроцлаві? — запитав крізь затиснуті зуби Стінолаз. — Що він тут шукав? Був сам чи з товаришами? Хто і як його викрив? Яким чудом він утік? Подробиці, єпископе. Подробиці.

— Подробиці мене не обходять, — фиркнув Конрад. — Мене обходить результат, а його нема. Про подробиці я не розпитував, мені б однаково збрехали, щоби приховати свою неспроможність. Випитай Кучеру фон Гунта, може, щось із нього витягнеш. А тепер іди. Ти з'явився невчасно. Я чекаю на гостя. Освальд фон

Лангенройт, секретар і радник фон Дауна, архієпископа майнцького. Він прибув просто з Волині. З Луцька.

— Я хотів би залишитися. Луцьк і мене цікавить. Певною мірою.

— Залишися, — погодився єпископ, трохи поміркувавши. — На звичайних умовах, ясна річ. Себто у клітці.

Стінолаз усміхнувся; усмішка, здавалося, пережила метаморфозу: розтулений у скрекоті дзьоб птаха дивовижно нагадував усмішку. Птах тріпнув крилами, кліпнув чорним оком, підлетів до позолоченої клітки, яка стояла в кутку покою, сів, нашорошивши пір'я, на золотому сідалі.

— Ніякого тріпотіння крилами, — попередив єпископ, погойдуючи вином у кубку. — Ніякого каркання у невідповідні моменти. Заходьте!

— Ясновельможний пан, — оголосив слуга, — Освальд фон Лангенройт.

— Запрошуйте. Вітаю, вітаю.

— Ваша єпископська достойність, — Освальд фон Лангенройт, літній, високий, аскетично худий і багато вбраний чоловік шанобливо вклонився. — Ваша достойність, як завжди, виглядає молодим, здоровим і сповненим снаги. А що ж є причиною такого вигляду? Чи не чари?

— Праця і молитва, — відповів Конрад. — Побожність і стриманість. Сідайте, сідайте, любий пане Лангенройте. Скуштуйте аліканту, привезеного з Арагонії. А зараз осетра подадуть. Вибачте, що так скромно. Піст як-не-як.

У вікно ввірвався подмух. Теплий і весняний.

— Кажіть же, кажіть, — кивнув єпископ, сплітаючи пальці. — Мене цікавлять вісті з далекої Волині. Був тут недавно його велебність папський легат Андреа де Палаціо. Як і ви, саме повертався з Луцька, але пліточками мене потішити не постарався, страшенно-бо поспішав додому… А міна в нього кисла була, ох і кисла… А при нагоді, чи ви знаєте, як чехи той Луцьк назвали? Збориськом трьох старців.

— Ці три старці правлять половиною Європи, — в'їдливо зауважив Освальд фон Лангенройт. — А другу половину захищають від навали турків. А найстарший і найбільш спорохнявілий зі старців має двох синів, які гарантують продовження заснованої старцем династії.

— Знаю. А наймолодший із тих старців є нашим королем. Невдовзі ж, дай нам Боже, щоб так і сталося, він буде імператором. Заслуговує на це, як не глянь. Особливо ж після того, що я чув про Луцьк.

— І вас дивує кисла міна легата? — підняв брови Лангенройт. — Андреа де Палаціо повіз був до Польщі таємні папські булли. Його святість Мартін V закликає в них і заохочує короля Владислава і князя Вітольда до святої справи і побожної праці, якою стане хрестовий похід у Чехію. З любові, цитую, до Бога, милосердя і доброти душевної намісник Петра закликає короля польського і великого князя литовського вирушити на чехів, аби їх навертати, нищити і класти край їхній єретичній осорузі. Іменем Апостольської Столиці папа дає дозвіл на екстермінацію єретиків згідно з приписами святих законів Церкви. Кінець цитати. А що сталося в Луцьку? Папські мрії про хрестовий похід розвіялися як той дим. Бо що зробив у Луцьку дорогий наш король, той самий Сигізмунд Люксембурзький, якого ви раді були би бачити імператором? Дарував Вітольдові корону. Корону! Він робить його королем Литви!

— Мудро робить.

— Незбагненний це різновид мудрості. Зрештою, римський король уже вдруге виявляє таку мудрість. У 1420 році, ухваливши вроцлавський вирок, він розлютив Вітольда, і завдяки цьому тепер маємо в Чехії Корибута і його польський загін. А тепер, для різноманітності, Сигізмунд сердить Ягелла тим, що пропо нує Вітольдові корону і відриває Литву від Польщі. Розлючений Ягелло мало того, що облишить будь-які плани піти хрестовим походом на чехів, — він ще й ось-ось укладе з гуситами союзницьку угоду! І це ви вважаєте політичною мудрістю, шляхетний єпископе? Щось таке, що зможе довести до альянсу Польщі і Чехії? Хочете, ви і ваш король Сигізмунд, мати перед собою армію, в якій на боці переможців Усті і Тахова битимуться переможці Грюнвальда? Минулої весни Прокоп стояв під стінами Вроцлава. Завдяки політиці короля Сигізмунда наступної весни тут може стати союзницька чесько-польська армія. А тоді ви й оглянутися не встигнете, як у вашому соборі причащатимуть sub utraque specie. З літургією по-польськи.

— Поляками мене не лякайте, — пирхнув