Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

— Ось тут і загадка Версоли: основна частина материків не піддається зйомці — пролітаючи над такою територією, супутник як би сліпне — нічого з фіксуючої апаратури не працює, а як тільки пролетить цю місцевість, то відразу все нормально знову. Ніхто не може пояснити цей парадокс, тому карт мало, а те, що поповнюється в них час від часу — це результат роботи наших мисливців — люди продають цю інформацію корпораціям. Не все, тільки ті, що займаються полюванням на хижаків — вони віддаляються максимально від селищ. Ця інформація добре оплачується, так що ось такий парадокс у нас тут — з орбіти все видно, але сфотографувати не виходить, а проїхати на всюдиході і потім зняти з кристала інформацію — будь ласка,… за бони, звичайно!

— О! До речі питання в тему — а за доповнення баз по тваринному або рослинному світу теж платять, і як це взагалі робиться?

— Звичайно, така інформація теж оплачується, а робиться це так само, як і з картою місцевості — знімається інформація з кристала всюдихода. Чи у разі, якщо запис є тільки на імпланті мисливця, то через ком запис копіюється на кристал і далі все просто. Ти ж вивчав функції імпланта — пропустив, чи що?

— Гм — зам'явся Віктор — пропустив напевно, гаразд, почитаю потім…. а до речі, що за контрольний кристал? І що там по супутниках — я не зрозумів до кінця, що, є і чужі?

— По кристалу все просто: електронний пристрій, на який зав'язані усі системи транспорту — вивчиш бази по всюдиходах, сам все зрозумієш, а ось по супутниках складніше. Окрім тих, що запустили ми, люди, над планетою літає ще близько десятка, або трохи менше чужих — походження невідоме, доступу до них не вдалося отримати з двох причин. По-перше, чужі протоколи і стандарти зв'язку, а по-друге, до них не можна підлетіти і висадитися — якісь бойові станції невідомої цивілізації, а не супутники спостереження — ось вони-то якраз і видимі вночі неозброєним оком. Перший час намагалися їх зламати, але втратили купу людей і техніки, потім кинули — вони нічого ніби і не роблять, поки до них не наближаєшся,… літають і літають — так і залишили цю затію, від них нам ні холодно, ні спекотно. Ще питання?

— Так…. решта зрозуміла, давай перейдемо до наших стосунків… двосторонніх, хе-хе, і цим віртуальним бонам — у мене тут є ще дещо з трофеїв, може, вдасться покрити трохи борг?

— Добре, отже, тримай планшет — його я включив у вартість спорядження, синхронізуй з комом і читай контракт. Я поставив термін два роки, або на момент дострокового погашення боргу — що буде швидше. Якщо все влаштовує, то зайдеш в розділ «Документи» свого кома — там і знайдеш договір, пристрій згенерує твій ключ-код і підчепить його до договору. Підтверджуєш і отримуєш від мене на рахунок усю бракуючу суму…. як ти і хотів, всюдихід я прибрав з переліку спорядження — є у мене один знайомий мисливець, він нещодавно втратив напарника — напоролися на пару топтишів. Загалом, я з ним поговорив щодо тебе — він не проти узяти собі помічника в напарники, тільки усі питання по розділу здобичі сам з ним вирішуватимеш — тут звичайні двосторонні зобов'язання.

Віктор витратив деякий час на вивчення документу, переглядаючи його на планшеті: договір ділився на дві частини — боргові зобов'язання Віктора на суму шістдесят дев'ять тисяч бон — це перша частина. Другу частину землянин описав би як добровільно-примусову обіцянку його самого поставляти інгредієнти тваринного і рослинного походження виключно корпорації «Новомед», чиїм повноважним представником був Кай Трол. Оскільки нікого він тут не знав, то кому продавати в майбутньому сировину, було без різниці, тому незабаром підписаний договір зайняв своє місце в сховищі кома і імпланта, а третя копія пішла на ком чиновника. Декілька хвилин, поки той щось перевіряв в пакеті, що повернувся до нього — і незабаром ком землянина знову пілікнув, повідомляючи хазяїна, що його віртуальний рахунок поповнився на двадцять три тисячі, причому загальний борг громадянина Версоли Віктора перед корпорацією «Новомед» був все так само рівний шістдесяти дев'яти шматкам.

— Тепер вирішимо моє питання про трофеї — ти мені винен за фрукти: за зелені — чотири штуки, за жовті дві вісімсот, а крім того, дивися, що у мене є — хлопець вивудив зі свого пошарпаного життям рюкзака довгий контейнер з жалом і отруйними залозами змії. Як думаєш, скільки це може коштувати?

Представник «Новомеда» навіть із стільця підскочив, коли побачив те, що йому поклали на стіл — декілька секунд йому було потрібно, щоб звіритися з базами по фауні — загальною і хижою частиною, але нічого схожого там не було. Кайл зрозумів, що йому пропонують нестандартний унік — ця довга штука в контейнері виглядала моторошно: чорне, вологе від незрозуміло чого щось, воно більше змахувало на довгий прямий кіготь, але чиновник згадав слова хлопця про якусь велику змію. Поруч лежало два таких же мокрих на вигляд мішечка, і з самим контейнером теж було не все зрозуміло — на стінках була волога і безліч дрібних крапельок.

— Щоб ти не мучився питаннями, відразу скажу — це залишилося від великої змії, яку я закидав зеленими плодами, і я думаю, що це її жало і дві отруйні залози. Саму змію місцеві звірятка зжерли за добу, залишилося ось тільки це — мабуть там усі в курсі, що воно не їстівне, голову не бачив — не запитуй. Там ще залишалася її шкура — усе виїли практично з середини,… ну і так, по дрібницях — якісь хрящики від скелета — напевно дуже смачна змійка. Так що, Кайл, скільки даєш? Я в принципі визначився з ціною, але хотілося б від тебе почути зустрічну пропозицію.

— А що це з контейнером, Віктор, що це за вода усередині? — чиновник гарячково думав і намагався оцінити трофей, розглядаючи контейнер,