Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Не можу сказати, скільки часу я спав; але, прокинувшись, я помітив, що сонце хилилося до обрію. Капітан Немо уже встав, і я почав було потягуватися, розправляючи члени, як одна непередбачена обставина миттєво підняла мене на ноги.

За кілька кроків від нас страхітливий краб заввишки з метр витріщився на мене булькатими очима, лаштуючись накинутися на мене. Хоча скафандр слугував достатнім захистом від його клешень, усе-таки я не міг приховати жаху, що опанував мною. У цю хвилину прокинулися Консель і матрос із «Наутілуса». Капітан Немо показав матросу на мерзенне членистоноге, і той, ударивши його прикладом, негайно ж убив гада; і я бачив, як зводило в передсмертних конвульсіях страшні лапи чудовиська.

Ця приключина змусила мене згадати, що в підводних безоднях водяться і більш небезпечні істоти, від яких не захистить і скафандр. Дивно, що я не подумав про це раніше! Отож я поклав собі бути насторожі. Утім, мені здавалося, що наш привал знаменує кінець прогулянки. Але я помилявся. Капітан Немо і не думав повертатися до «Наутілуса», він відважно ішов уперед.

Дію круто спускалося донизу, і ми усе більше занурювалися в морські глибини. Було приблизно близько третьої дня, коли ми опинилися у вузькій балці, стиснутій стрімкими скелями, на глибині ста п’ятдесяти метрів від поверхні моря. Завдяки досконалості наших водолазних костюмів ми опустилися вже на дев’яносто метрів нижче тієї межі, що природа, здавалося, установила для підводних екскурсій людини.

Я визначив глибину нашого занурення в сто п’ятдесят метрів, хоча ніяких вимірювальних приладів у мене не було. Але я знав, що навіть у найпрозоріших водах сонячні промені не можуть проникати глибше визначеної товщі води. На відстані десяти кроків нічого не було видно. Я йшов навпомацки, аж раптом пітьму прорізав досить яскравий промінь світла. Капітан Немо увімкнув електричний ліхтар. Його супутник зробив те саме. Ми з Конселем увімкнули свої. Як тільки ми повернули вмикач, змієподібна скляна трубка, наповнена газом, засвітилася від дії електричного струму. Світло наших ліхтарів висвітлювало море в радіусі двадцяти п’яти метрів.

Тим часом капітан Немо вів нас усе далі, у самісіньку глибінь похмурого лісу, у якому усе рідше і рідше зустрічалися кущисті колонії. Рослинне життя, як я помітив, зникло значно раніше тваринного. На цих глибинах морські рослини через брак сонячного світла майже не зустрічалися, в той час як безліч дивовижних тварин, зоофітів, членистоногих, молюсків і риб усе ще кишіли довкола нас.

Дорогою я подумав, що світло електричного апарата Румкорфа мало б привернути увагу мешканців похмурих глибинних шарів. Але якщо морські істоти і наближалися до нас, то все-таки на шанобливій відстані, недоступній для мисливця.

Кілька разів капітан Немо зупинявся і підкидав рушницю до плеча, але, прицілившись, опускав рушницю, не вистреливши, і йшов далі.

Нарешті, близько четвертої дня ми досягли мети нашої чудесної прогулянки. Перед нами раптом виросла гранітна стіна, величне громаддя неприступних стрімчаків, порите печерами. Це було підніжжя острова Креспо. Це була земля!

Капітан Немо зупинився. Жестом він наказав нам зробити привал, і хоч як я не жадав побороти ці стіни, довелося скоритися. Тут закінчувалися володіння капітана Немо. Він не хотів переступати їхньої межі. За цією межею починався інший світ, у який він не бажав і кроку ступити!

Ми рушили назад. Капітан Немо знову ішов, на чолі нашого маленького загону і, не вагаючись, повів нас уперед. Мені здалося, що ми поверталися до «Наутілуса» іншою дорогою. Нова дорога з надзвичайно крутим підйомом, а отже і дуже втомлива, незабаром вивела нас до поверхні океану. Утім, переміщення у верхні шари води відбувалося більш-менш поступово і не могло загрожувати неприємними наслідками, адже відомо, що різка зміна тиску згубно впливає на людський організм і є фатальною для необережних водолазів. Невдовзі ми знову ввійшли в освітлені шари води. Сонце стояло низько над обрієм, і його косе проміння, переломлюючись у воді, оточувало райдужним ореолом усі предмети.

Ми йшли на глибині десяти метрів. Навколо нас кружляли зграйки найрізноманітніших рибок, більш численних, аніж птахи в повітрі, і куди моторніших, але жодна водяна дичина, гідна рушничного пострілу, не трапилася нам на очі.

Раптом капітан Немо знову скинув рушницю до плеча і став прицілюватися в якусь істоту, що миготіла в кущах. Він спустив курок. Почувся слабкий свист, і убита тварина упала в п’яти кроках від нас.

Це була чудова морська видра, калан, єдине чотириноге, що живе тільки у морях. Хутро видри, що досягає півтора метра, темно-коричневе, на кінчиках сріблясто-біле із досить ніжним підшерстям, високо цінується на російському і китайському ринках. За тонкістю і шовковистістю хутро нашої видри мало коштувати принаймні дві тисячі франків. Я з інтересом розглядав цей цікавий зразок ссавця з пласкою головою, короткими вухами, круглими очима, білими котячими вусами, із сильно розвинутою перетинкою між кінцівками лапок, з пухнастим хвостом. Цей коштовний хижий звір, на якого полюють, улаштовуючи цілі облави, стає надзвичайно рідкісною здобиччю і зустрічається найчастіше в північній частині Тихого океану, де теж, імовірно, незабаром зникне.

Супутник капітана Немо звалив убиту тварину собі на плечі, і ми знову рушили в дорогу.

Цілу годину йшли ми піщаною рівниною. Місцями дно піднімалося настільки, що якихось два метри відокремлювало нас від поверхні океану. І тоді я бачив, як відображення наших постатей у воді бігли в зворотному напрямку, а інші відображення, догори ногами, пливли над нашими головами.

Крім цього було ще одне явище, гідне уваги. Над нами безупинно проносилися хмари, що миттєво згущувалися і миттєво танули. Поміркувавши, я зрозумів, що виникнення хмар пояснюється постійною зміною товщі водяного шару над нами, і, придивившись, помітив навіть білі «баранці» на