Читати книгу - "Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар"

(або) її компонентів може здійснюватися безоплатно або з оплатою, порядок якої встановлюється Кабінетом Міністрів України

Взяття, переробку і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію їх та виготовлених з них препаратів здійснюють спеціалізовані установи і заклади переливання крові та відповідні підрозділи закладів охорони здоров’я, що знаходяться у віданні Міністерства охорони здоров’я України, інших міністерств і відомств та органів охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, за наявності відповідної ліцензії, виданої Міністерством охорони здоров’я України.

Переробку і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію виготовлених з них препаратів можуть також здійснювати суб’єкти підприємницької діяльності (також обов’язковою є наявність відповідної ліцензії).

Порядок реалізації донорської крові, її компонентів та виготовлених з них препаратів спеціалізованими установами та закладами переливання крові, відповідними підрозділами закладів охорони здоров’я, а також порядок реалізації препаратів, виготовлених з донорської крові та її компонентів суб’єктами підприємницької діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Передачу донорської крові, її компонентів та препаратів за кордон може бути здійснено гуманітарну допомогу у випадках надзвичайних ситуацій за рішенням Кабінету Міністрів України. Донорська кров та її компоненти можуть бути вивезені за межі України для одержання з них препаратів, які в Україні не виготовляються чи виготовляються в недостатній кількості, за умови необхідності цих препаратів для потреб системи охорони здоров’я держави і обов’язкового повернення їх в Україну або в обмін на нові технології виробництва препаратів з донорської крові в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних норм щодо експорту та імпорту крові.

Компоненти та препарати донорської крові дозволяється реалізовувати за межами України лише за умови повного забезпечення ними потреб охорони здоров’я населення України та наявності спеціального дозволу Кабінету Міністрів України. Обсяги обов’язкового забезпечення потреб охорони здоров’я населення донорською кров’ю, її компонентами і препаратами, зокрема з урахуванням необхідності створення їх відповідних резервів на випадок визначених законом ситуацій, щорічно визначаються і затверджуються Кабінетом Міністрів України на підставі даних, що подаються Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством оборони України, іншими міністерствами та відомствами, які мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров’я, та Штабом Цивільної оборони України.

Взяття крові та її компонентів у донора проводиться лише після його медичного обстеження. Порядок взяття крові та її компонентів у донорів та порядок медичного обстеження донорів встановлюються Міністерством охорони здоров’я України. Величина разової максимально допустимої дози крові та її компонентів, що можуть бути взяті у донора, визначається Міністерством охорони здоров’я України.

Кров, її компоненти і препарати та відповідні консервуючі розчини підлягають обов’язковому контролю Державною інспекцією контролю якості лікарських засобів у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров’я України. Донорська кров, її компоненти, виготовлені з них препарати та консервуючі розчини, які застосовуються при їх обробці і виготовленні не можуть використовуватися або передаватися для реалізації до того часу, доки вони не пройдуть визначеного законом контролю та відповідного маркування. Обов’язковому лабораторному дослідженню на наявність BІЛ- інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові (її компонентів) та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини. З метою запобігання поширенню BІЛ-інфекції через донорську кров її переливання застосовується лише у випадках, коли таке медичне втручання є єдиним засобом для врятування життя людини

За бажанням будь-якої дієздатної особи в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, за її рахунок може здійснюватися заготівля та зберігання її власної крові та (або) її компонентів, а також крові та (або) її компонентів, отриманих від інших донорів, з метою використання їх у необхідних випадках для подання медичної допомоги такій особі, членам її сім’ї або іншим особам.

Суб’єкт: загальний, тобто правопорушення може бути вчинено будь-якою осудною особою, що досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона: вина як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 46. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою

Умисне приховування хворими на венеричну хворобу джерела зараження та осіб, які були у контакті з цими хворими, -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 46 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єкт: здоров’я населення. Венерична хвороба (див. коментар до ст. 45).

Об’єктивна сторона: полягає у приховуванні суб’єктами правопорушення інформації щодо джерела зараження та осіб, з якими вони були у контакті. У комплексі методів боротьби з венеричними захворюваннями велике значення має своєчасне виявлення джерел зараження та контактних осіб (осіб, що заразилися від хворого статевим або побутовим способом). Тому кожен хворий повинен обов’язково повідомити прізвище, ім’я та домашню адресу особи, від якої він заразився. Особа, яка є можливим джерелом зараження, викликається до шкірно-венеричного диспансеру для обстеження, встановлення діагнозу та лікування. Виявлення джерела захворювання є необхідним засобом профілактики, оскільки сприяє попередженню поширення венеричних хвороб серед населення.

До того ж хворий може робити усе для того, щоб приховати необхідну інформацію: казати неправду, мовчати, ігнорувати попередження лікаря і т. п. Така поведінка є дуже небезпечною, особливо для людей, які перебували у контакті з хворим і повинні вчасно почати лікуватися. Причини приховування можуть бути різноманітними: бажання відгородити свого статевого партнера від неприємностей, почуття сорому, побоювання помсти або кримінальної відповідальності (у випадках статевих контактів з неповнолітніми тощо), побоювання розголошення інформації. До того ж слід пам’ятати, що, відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка має назву «Лікування та правовий захист хворих на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом», особи, хворі на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, підлягають обов’язковому лікуванню (за їх бажанням - анонімно). Відомості про зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у