Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

адміністративного стягнення. Однак суд не вправі призначити це покарання особі, яка не має права керувати транс­портними засобами.

Таким чином, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю належить до числа покарань: а) змішаних, оскільки може бути призначене як основне і як додаткове; б) строкових, як основне покарання во­но призначається на строк від двох до п’яти років, а як додаткове — від одного до трьох років; в) спеціальних — застосовується не до будь-яких засуджених, а лише до тих осіб, які на момент вчинення злочину обіймали ті посади або зай­малися тією діяльністю, з якими був пов’язаний вчинений злочин.

2. Зміст даного покарання виражається в позбавленні засудженого його суб’єктивного права на ті посади, які він обіймав, або на ту діяльність, якою він займався на момент вчинення злочину, і тимчасового обмеження його пра­воздатності — можливості претендувати на обіймання певної посади або зай­няття певною діяльністю на строк, встановлений вироком суду. При цьому за­кон (ст. 55 КК) не обмежує коло посад і видів діяльності, права обіймати які або займатися якими засуджений може бути позбавлений за вироком суду. Водночас суд не може позбавити засудженого права працювати в тій або іншій галузі господарства, системі культури, освіти, здоров’я тощо без точного ви­значення у вироку кола і характеру тих посад або без вказівки конкретного виду тієї діяльності, права обіймати які або займатися якими позбавляється засуджений. Більш того, не є перешкодою для призначення даного покарання і та обставина, що на момент постановлення вироку підсудний вже не обіймав посаду або не займався діяльністю, з якими був пов’язаний вчинений ним зло­чин, або був позбавлений права на їх заняття в порядку адміністративного стяг­нення.

3. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю здійснюється у двох формах:

1) припинення трудового договору із засудженим, який обіймає певну по­саду, або анулювання дозволу займатися певною діяльністю;

2) відмові засудженому в укладенні трудового договору на обіймання пев­ної посади або у видачі дозволу займатися певною діяльністю.

При цьому, якщо виконання вироку в першій формі відбувається один раз — відразу після вступу його в законну силу, то в другій — протягом усього визначеного вироком строку покарання. Тому в цілому діяльність по виконан­ню вимог вироку суду характеризується тривалістю і широким колом суб’єк­тів, які відмовляють засудженому в укладенні трудового договору на обійман­ня певної посади або у видачі дозволу займатися певною діяльністю.

4. Загальні підстави для виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю зазначені в ст. 4 КВК України та ст. 403 КПК України. Крім цього, спеціальними умовами для реа­лізації кримінально-виконавчої функції з цих питань є:

1) копія вироку суду, що завірена підписом судді й печаткою суду (ст. 404 КПК) та розпорядження про виконання вироку (довідка про вступ вироку в законну силу або постанова чи ухвала суду, винесена в апеляційному порядку (ст. 401 КПК));

2) копія ухвали (постанови), що винесена в апеляційному чи касаційному порядку та завірена підписом судді й печаткою суду (ст. 402 КПК).

При цьому слід мати на увазі, що без наявності довідки про вступ вироку в законну силу (а в разі апеляційного чи касаційного перегляду справи — відпо­відної ухвали (постанови) суду чи витягу з неї), вирок не може вважатися та­ким, що набув чинності та виконанню не підлягає до отримання вказаних до­кументів (ст. 403 КПК).

5. Виконання даного покарання покладено на такий орган виконання по­карань, як Кримінально-виконавчі інспекції ДКВС України (статті 11, 13 КВК).

Кримінально-виконавча інспекція веде персональний облік засуджених, позбавлених права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, та виконує інші обов’язки, передбачені ст. 31 КВК України та нормативно-пра­вовими актами ДДУПВП.

Як показує практика, в Україні щорічно дещо зростає кількість засудже­них до цього виду покарань: з 157 осіб у 1990 р. (0,1% усієї кількості засудже­них) до 3,1 тис. осіб у 2005 р. (1,8% у структурі засуджених).

6. Індивідуально-профілактична робота — це система заходів цілеспрямо­ваної діяльності, об’єктом якої є особи з кримінальними нахилами, з метою запобігання вчинення ними злочинів, нейтралізації та ліквідації у них криміно­генних якостей. Такому ж впливу під час відбування покарання піддаються й засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — протягом усього терміну відбування покаран­ня аж до зняття або погашення судимості в установленому законом порядку (статті 89—91 КК).

7. Після реформування органів внутрішніх справ, а саме — виведення з-під підпорядкування МВС України Державного департаменту України з питань виконання покарань, підрозділів пожежної охорони та ін., термін «органи внут­рішніх справ» за змістом є тотожним поняттю «міліція».

Відповідно до чинного законодавства, міліція в Україні — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і сво­боди громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держа­ви від протиправних посягань.

Правовою підставою діяльності органів внутрішніх справ (далі — ОВС) України є ст. 19 Конституції України, спеціальний Закон України «Про мі­ліцію», Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші нор­мативно-правові акти, що визначають їх правовий статус і функції в галузі за­побігання злочинам.

8. У випадках, коли позбавлення права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбов­ців і позбавлення волі на певний строк, воно поширюється на весь час відбу­вання основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. Строк додаткового покарання при цьому обчислю­ється з моменту відбуття основного покарання. Це означає, що адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплі­нарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону не може ви­користовувати засуджену особу на роботах (посадах), які їй заборонено вико­нувати (обіймати).

Крім цього, за 20 днів до закінчення строку