Читати книгу - "Бігун у Лабіринті"

116
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 101
Перейти на сторінку:
слиною.

Мінхо розсміявся, а потім узяв Галлі розчепіреною п’ятірнею за щоки і щосили штовхнув. Томас аж підскочив, дивлячись, як грубіян повалився на стілець і, зламавши його, розпластався на долівці. Не встиг Галлі підвестися, як Мінхо миттєво підскочив до нього й ударом ноги в спину знову відкинув на підлогу.

Томас приголомшено опустився на стілець.

— Ніколи більше мені не погрожуй, Галлі, — засичав, вишкірившись, Мінхо. — А тепер навіть говорити до мене не здумай. Ніколи. В іншому разі, присягаюся, це я тобі скручу в’язи, а потім переламаю ще й руки і ноги.

Ньют з Вінстоном посхоплювалися з місць і заходились відтягувати Мінхо від Галлі. Розпатланий і буряковий від злості, той тим часом підвівся — втім, піти в контрнаступ він не наважився, а лише стояв, важко дихаючи і намагаючись спопелити кривдника поглядом.

Аж нарешті Галлі невпевнено позадкував до виходу, обводячи наглядачів злісним поглядом. І Томас подумав, що такий погляд, сповнений ненависті, можна побачити тільки у людини, що збирається вчинити вбивство.

Наблизившись до дверей, Галлі завів руку за спину, намацуючи клямку.

— Усе тепер не так, — сказав він, плюнувши на підлогу. — Це варто було тобі цього робити, Мінхо. Ти припустився величезної помилки, — його божевільний погляд переповз на Ньюта. — Я знаю, ти мене ненавидиш і завжди ненавидів. Тебе слід було б відіслати у Вигнання за твою цілковиту нездатність керувати цим гуртом. Ти жалюгідний, але і решта присутніх тут не кращі. Все зміниться. Я вам обіцяю.

У Томаса впало серце. Невже може бути щось ще гірше за те, що вже було?

Галлі ривком розчахнув двері й вийшов у коридор, та не встигли наглядачі отямитися, як він просунув голову в двері.

— А ти, — він злобно глипнув на Томаса, — зелепуш, який себе клятим богом уявив, не забувай, що я тебе бачив! Я бачив тебе під час Переміни! І те, що вирішать наглядачі, не має ніякого значення.

Він зробив паузу, обвівши поглядом кожного в кімнаті. А коли його злобний погляд знову впав на Томаса, він сказав останнє:

— Хай для чого ти тут опинився, та життям присягаюся, що зупиню тебе. І вб’ю, якщо доведеться.

З цими словами він розвернувся й пішов, грюкнувши по собі дверима.

Розділ 26

Томас закам’янів у кріслі, відчуваючи, як вирує у шлунку, наче там завелися паразити. За короткий час перебування в Глейді він встиг пережити цілу гаму емоцій. Страх, самотність, розпач, гіркоту і навіть легенький натяк на радість. Та зараз він відчував щось нове — йому ніколи ще не заявляли, що ненавидять настільки, аж готові вбити.

«Галлі божевільний, — запевняв він себе. — Геть з глузду з’їхав». Та ця думка не принесла заспокоєння — навпаки, злякала ще дужче. Божевільні здатні на все.

Члени Ради притихли; хто сидів, хто стояв, але всі без винятку були шоковані побаченим, як і Томас. Вінстон з Ньютом відпустили Мінхо, і всі втрьох з похмурими обличчями розсілися по своїх місцях.

— Нарешті він цілком зваріював, — майже прошепотів Мінхо. Томас не був певен, що ці слова призначалися іншим.

— Можна подумати, ти у нас тут святий, — вигукнув Ньют. — Про що ти взагалі думав? Тобі не здається, що це занадто?

Мінхо примружився і хитнув головою: мовляв, щиро здивований питанням.

— Годі вже верзти дурниці! Кожен з присутніх залюбки помилувався, як той баклан отримав своє. Певен, що ти такої самої думки. Хтось мусів поставити того дриста на місце.

— Він став членом Ради не просто так, — сказав Ньют.

— Чувак, він відкрито пригрозив скрутити мені в’язи і вбити Томаса! Галлі повний варіят. На твоєму місці я б негайно наказав зв’язати його і кинути в Буцегарню. Він реально небезпечний!

Томас не міг не погодитися з Мінхо і знову мало не порушив дану собі обіцянку тримати язика за зубами, але вчасно загнувся. На нього й так чимало неприємностей звалилося, тож не хотілося погіршувати ситуації. Втім, довго так тривати не могло — він розумів, що ще трохи — і він вибухне.

— А може, він і мав рацію, — пробурмотів Вінстон собі під носа.

— Що? — вигукнув Мінхо — саме так подумав і Томас.

Здавалося, Вінстон і сам здивувався, що висловив думку вголос. Він забігав очима по кімнаті, потім спробував пояснити:

— Ну… Галлі пройшов Переміну — грівер його вжалив серед білого дня просто біля Західної Брами. Значить, до нього повернулися якісь спогади. Гадаю, він не просто так товкмачить, що знає зеленого.

Томас знову подумав про Переміну, а надто про той факт, що вона здатна повернути пам’ять. І раптом йому на думку спала божевільна ідея: чи не варто дозволити гріверу вжалити себе заради того, щоб згадати минуле, навіть ціною жахливих мук? Утім, спогади про Бена, який звивався на ліжку, та про нелюдські стогони Альбі вмить відбили бажання провести експеримент. «Нізащо», — вирішив він.

— Вінстоне, ти бачив, що зараз сталося? — запитав Казан, здивовано дивлячись на наглядача. — Галлі — псих. Безглуздо намагатися шукати здорового глузду в його маячні. Чи, може, ти вважаєш, що Томас — замаскований грівер?

Томас більше й секунди не міг мовчати, нехай йому і доведеться порушити порядок Зборів.

— А можна мені сказати? Мене вже дістало, що всі мене обговорюють, наче мене тут і немає, — роздратовано запитав він, підвищуючи голос.

Ньют подивився на нього і кивнув.

— Вперед. Кляте засідання й так зіпсоване.

Томас швидко зібрався на думці, добираючи потрібних слів, що було зовсім непросто — роздратування, збентеження і гнів заважали мислити чітко.

— Я не знаю, чому мене ненавидить Галлі. Мені на це начхати. Він точно псих. Що ж до того, хто я насправді, то я знаю не більше за вас. Правда, якщо мене не зраджує пам’ять, ви збиралися обговорити вилазку в

1 ... 43 44 45 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бігун у Лабіринті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бігун у Лабіринті"