Читати книгу - "Сміливий чунг"

всі разом і допомагати один одному добувати їжу та захищатись від великих і дужих тварин.

Коли стемніло, чунги розташувалися колом, посадили в нього маленьких чунгів та пом з малятами, а також пом, які могли в цю ніч народити, і кожен почав рвати траву й ламати дрібне галуззя з кущів та готувати собі лігво. І хоч сиділи вони на відкритій місцевості й не боялися несподіваного нападу, бо їх було чимало, все-таки почали збирати й зносити каміння, складаючи його на купи коло себе, щоб мати чим прогнати ла-ї та мо-ка, якщо ті здумають на них напасти уночі. Цей спосіб захисту так укоренився в їх свідомості, що вони почували себе спокійно і безпечно лиш тоді, коли мали коло себе достатню кількість каміння.

Усі були ситі, бо з’їли ще одного теп-тепа, який заплутався гіллястими рогами в густих заростях, і могли тепер спокійно чекати ранку. Та найдужче вони боялись холоду. Вдень, хоч біле світило й не з’являлось на небі, завжди було тепліше. Крім того, чунги майже ніколи не засиджувались на однім місці. Вони або йшли на південь, або викопували коріння та цибулини, або обгризали пагінці на кущах і, таким чином, не дуже мерзли. Та коли ставало темно, холод завдавав їм нестерпної муки, і вони збивалися в купу, щоб зігрітися. Ось і тепер кожен намагався нарвати якнайбільше трави і приготувати собі затишніше лігво; потім вони полягали спати, повернувшись спиною одне до одного.

Лягли поруч і Сміливий чунг з Брунатною помою. Невиразно усвідомлюючи й передчуваючи, що, можливо, цієї ночі вона народить, пома нарвала багато трави, а Сміливий чунг наламав і накидав біля неї цілу купу дрібних галузок. Брунатна пома лягла на траві, вдоволено замуркотала й заспокоєно зітхнула. На такій м’якій траві і в такому затишку під великою купою гілок малому чунгові, що мав народитися, мабуть, не дуже буде холодно.

Темрява поступово огорнула дерева. Неба вже не було видно, не стало видно на ньому й хмар. Кущі й дерева стали схожі на химерні тіні. Тепер кущі здавалися чунгам величезними чорними кам’яними брилами, а ті, що були трохи далі, втратили чіткі обриси й злилися в суцільну темну масу. З усіх боків з темряви до чунгів долинало то якесь пурхання, то ледь вловимі обережні кроки, то розпачливо-несамовите виття ла-ї, то зляканий тупіт. Чунги, яких залишили насторожі, посідали недалеко від тих, що спали, прислухалися до всіх нічних звуків, пильно вдивлялися в пітьму і в мертву непорушність кущів. Вони були готові в першу-ліпшу хвилину, з появою тіні якогось великого й небезпечного хижака, збудити тривожним криком всю групу.

Але й ті чунги, що спали, виразно все чули. Відтоді, як вони злізли з дерев на землю, змінився не тільки їх спосіб життя, а й сон. На деревах їх не міг досягти ні грау, ні мо-ка, і вони спали міцно й цілком спокійно. Тепер, на землі, чунги навчилися спати дуже чутко, так чутко, що й уві сні могли безпомилково визначити, який шум таїть у собі для них небезпеку. Так, вони, по суті, не спали, а лиш дрімали й відпочивали від денної утоми.

Але цієї ночі Сміливий чунг не міг собі дозволити навіть задрімати. Цієї ночі Брунатна пома мала народити, і він мусив не спати разом з нею. Він лежав біля неї і ждав народження маленького чунга, а в його первісній свідомості снували якісь нечіткі, невиразні думки та почуття. Дивно болісними були для нього ті невиразні думки та почуття, бо обсідали вони його надокучливо й уперто, і саме тоді, коли мали вже прояснитися й стати зрозумілими, враз розсипалися і зникали. Потім вони знову з’являлися, але такі самі невиразні, без будь-якого зв’язку між собою, і знову несподівано плуталися й зникали, і знову… знову… Всі вони вертілися навколо чогось цілком нового для нього, але ще не усвідомленого, з болем рвалися на поверхню його свідомості, але знову плуталися й зникали…

Чому його життя, життя Брунатної поми, а також усіх чунгів стало таким тяжким? Як сталося, що вони втратили свою колишню безтурботність і живуть у нескінченних клопотах про їжу та притулок? Чому покинули вільне, безтурботне життя на деревах і зійшли на землю? Небо тепер завжди було похмурим і сердитим, біле світило не зогрівало їх своїм теплом, а дерева вже не давали великих, м’ясистих плодів… Що сталося з віковічним лісом чунгів? Колись вони не знали ні холоду, ні голоду, ні будь-якої небезпеки з боку великих і дужих тварин. Тоді для них справді страшним був лише грау, але грау не вмів лазити по деревах, не вмів стрибати з гілки на гілку, а чунги могли зовсім не сходити з дерев, і з багатьох чунгів лише один іноді ненароком гинув від грау. Тепер грау не було, зате був мо-ка, були іводи, зграї ла-ї, був, нарешті, кровожерний виг. Був ще голод, холод і нескінченні поневіряння та втеча. Тепер чунгам загрожувала сила всіляких небезпек, і вони мусили безнастанно думати, сушити голову над тим, як захистити себе і врятуватися. І виживали не всі, а лише найсильніші та найдогадливіші. Багато маленьких чунгів умирало з голоду або ще з якоїсь причини. А коли б і ті дорослі чунги, які уціліли, не об єдналися та не навчились убивати тварин, щоб живитися їх м’ясом, якби не шукали захисту й притулку в печерах, то вони також загинули б. Без сумніву, загинули б і найсміливіші, коли б не навчились користуватися каменем та деревом для захисту від хижаків, загинули б зрештою від нестерпного холоду і постійного недоїдання…

Але вони перемагали вже і мо-ка, і івода, і вига, і ще багатьох інших хижих тварин, перемагали їх тому, що дерево й камінь стали для них постійним і вже усвідомленим знаряддям захисту, тому, що пальці у них на руках набули дивовижної гнучкості. Так, оті чудові пальці, які що далі, то все вправніше навчалися щось брати!.. Чому інші тварини не мали таких пальців? Чому вони не вміли ходити випрямившись, на задніх кінцівках? Сміливий чунг не міг повністю усвідомити тієї дивовижної, непояснимої різниці, яка існувала між чунгами та іншими тваринами, так само, як не міг зрозуміти, звідки береться темрява. Усі ці питання знову