Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"

виїхати порожняком, без нічого. Моя бібліотека, — тут Біанкур важко зітхнув, — єдина моя втіха, тепер стала мені завадою. До речі, той хлопець більше не приходив?

— Який хлопець? — Гійом насилу повернувся від своїх нерадісних думок до не менш сумної дійсності. — Та отой букініст… Він справляє гарне враження. Можете трохи йому поступитись… І поведінка, й розмова пана Біанкура робилися дедалі незрозуміліші Гійому. А він же уявляв, що знає свого хазяїна, як ніхто інший. Вперше за п'ять років служби він бачив його неуважним і навіть розгубленим.

— Перейдемо до діла, — своїм звичним сухим тоном сказав Біанкур. — Почнемо зі справи з зерном. Вона найбільше мене непокоїть.

До кабінету нечутно зайшов Люк. Він ніс на маленькій срібній таці запечатаний конверт.

Недбалим жестом Біанкур узяв листа, не поспішаючи його розкрити. Як ділова людина, він вважав за краще закінчити спочатку одну справу, а вже тоді братися за наступну.

Умостившись за своїм бюро поряд з секретарем, Біанкур витяг із шухляди відомості на поставки й узявся їх переглядати разом з Гійомом.

— Цифри ви повинні про всяк випадок запам'ятати. Але у розмові з англійцями робіть вигляд, що відомості у вас… — мовив Біанкур.

— А де ж вони будуть?

— Який ви наївний! Їх треба знищити…

— Знищити відомості?!

— Звичайно, знищити! Як ви не розумієте простих речей! Уже були напади на застави, вже зупиняли підводи і захоплювали зерно, яким вони були навантажені. То невже вам не зрозуміло, що цей горезвісний «народ» не може схвалювати те, що зерно тече за кордон! А вам раптом забажалося зберігати докази наших справ з Англією… І взагалі, що вас лякає? Ви були набагато сміливіші, коли треба було прибрати з дороги ювеліра Кристофа чи вписати в наказ про арешт ім'я Ледрю…

Обличчя Гійома пересмикнулося.

— Тоді я був не сам… Ви наказували, я виконував. А зараз ви хочете залишити мене самого, та до того ж ще, коли, як ви самі кажете, в місті неспокійно.

— Я вважаю, що вам навіть легше буде впоратись самому… — Кажучи це, Біанкур недбало розрізав конверт срібним ножичком. Так само недбало він витяг з конверта складений вчетверо аркушик паперу. — Я вас слухаю, можете говорити далі.

Та, глянувши на свого патрона, Гійом онімів, і слова завмерли в нього на вустах. Біанкур побагровів, щоки його надулися, злилися з підборіддям і нависли зморшками над коміром. Він розтулив рот, ніби йому не вистачило повітря. Рука, що тримала лист, так тремтіла що аркушик хилитався, як од вітру.

— Пане Біанкур, що з вами?!

— Води! — прохрипів той.

На поклик Гійома прибігли Люк і Моріс. Взявши пана Біанкура попід руки, лакеї відвели його в спальню.

Гійом ледь дочекався, щоб слуги вийшли. Залишившись у кабінеті сам, він швидко схопив лист, що випав з рук Біанкура, і, боячись, аби той не похопився і не прислав за ним, почав квапливо читати.

У листі було лише кілька слів. Почерк крупний, не схожий на почерк ділової людини, якій доводиться часто й багато писати.

Ось що прочитав Гійом:

«Тремтіть, п. Пуайє-Біанкур! Ваша таємниця стала нам відома. І від нашої караючої руки Вам не втекти. Кайтесь, поки ще є час. Помста прийде рано чи пізно!» І підпис: «Месники за безвинно загиблого Фірмена Одрі».

— Дивно, — пробурмотів Гійом.

Він ледь устиг вкласти лист у конверт, як на порозі з'явився лакей.

— Пан Біанкур опритомнів і питає, де лист, — доповів Люк.

— Слава богу, що пану Біанкуру краще. А лист ось. — І, мов нічого й не сталося, Гійом подав Люку лист. — Коли хазяїн мене питатиме, скажіть, що я працюю в канцелярії. — І Гійом вийшов з кабінету.

«Що б це могло означати? Які ще справи в нього на совісті, окрім тих, що я знаю? Чому Пуайє? Звідки в нього це подвійне прізвище? Я знаю про багато злочинів, якими обтяжена його совість. Але хто такий Одрі, якого він, очевидно, прибрав з дороги в такий же спосіб, як при мені прибрав Кристофа і Ледрю та й інших. Ні, мабуть, його таки загнали на слизько. Але якщо так, перший, кого він кине у вир небезпеки, буду я. Що ж мені робити?..»

Розділ двадцять другий
ПАЛЕ-РОЯЛЬ

Відтоді як Жакові трохи відкрилася таємниця Пуайє-Біанкура, минуло два тижні. Адора він не бачив, бо адвокат поринув з головою в найрізноманітніші судові справи. Але Шарлеві Жак детально розповідав про свою знахідку і не раз. І їхні розмови привели до несподіваного рішення: написати зрадникові такого листа, щоб його кинуло в дрож.

— Треба порадитися з Адора, — сказав усе ж таки Жак.

Але Шарль, трохи ревнуючи друга до молодого адвоката, заперечив:

— Навіщо? Ти ж і сам казав, що в нього справ по зав'язку. Адже ми тільки полякаємо твого Біанкура.

Сказано — зроблено! Чимало паперу витратили друзі, поки зрештою обидва схвалили листа й переписали. І тепер вони з нетерпінням чекали, щоб Біанкур знову запросив до себе Жака, наперед смакуючи, які цікаві спостереження йому пощастить зробити під час цього візиту.

Коли після довгої відсутності Адора завітав нарешті до кабінету для читання, Жак розповів йому про той лист як про велику перемогу. На його великий подив, Адора поставився до цього зовсім інакше.

— Ну що мені з тобою робити! До чого ж ти легковажний! Адже мовою мисливців така поведінка назнається «сполохати дичину». Не така дитина Біанкур, щоб злякатися погроз, зате він може приховати деякі докази. То чого ж ти досяг? Жак похилив голову.

Побачивши це, Адора по-дружньому поплескав його по плечі:

— Ну гаразд, Малюк! Ще не все втрачено! Наберися терпіння. Я повторюю тобі